11 вересня 2014 року виповнилося 150 років з дня народження П. Грабовського. Павло Арсенович Грабовський – поет, перекладач, публіцист, критик, діяч визвольного руху. Народився 1864 року у с. Пушкарному (тепер Грабовське на Сумщині) в сім'ї сільського паламаря. Навчався в Охтирській бурсі і Харківській духовній семінарії. Дослідники називали Павла Грабовського поетом трагічної долі, нещадної прямоти думки і кришталевої сердечної чистоти. Виняткова духовна цільність борця з самодержавством знайшла відбиття в його чесній і мужній поезії. Відірваний від України, поет линув до неї творчою думкою, мріяв побачити її перед смертю. Іван Франко не випадково сказав про поезію Павла Грабовського, як про «крик болю і туги за рідною Україною». Гаряче любив Грабовський народну творчість, народні пісні, такі багаті громадським, соціальними мотивами. «Втіхо моя, пісне українська! – схвильовано говорив поет в одному з нарисів, написаних на засланні. – Мов дотик зачарованої істоти, ти зміцнюєш мої сили, кріпиш почування, викликаєш жадобу життя, що таке огидне та безталанне іншої доби!» .Введення в українську поезію нових тем, образів вимагало і нової лексики. Над цим Грабовський постійно і наполегливо працював. У тюрмі і у засланні він складав для себе словник української мови, записував почуті слова, працював над словотворенням, над збагаченням української лексики, щоб можна було висловити найрізноманітніші думки, почуття. Справжнім творчим подвигом поета-засланця були переклади, з яких можна укласти цілу антологію світової поезії. Він перекладав не тільки західноєвропейську класику, а й прибалтійських, закавказьких, скандинавських, навіть австралійських поетів (понад 150 персоналій). Саме розмаїттю творчої спадщини П.Грабовського і був присвячений репортаж відділу абонементу з книжкової полиці «Життя як спалах». А прослухали репортаж студенти Хмельницького медичного базового коледжу.