З кожним роком зростає кількість запитів до бібліотек з питань охорони навколишнього середовища та екології. Для задоволення попиту з цієї тематики бібліотекарі стали ретельніше відбирати інформаційні джерела і вивчати читацькі інтереси. В результаті таких досліджень ми виявили дефіцит друкованих видань з природоохоронних та екологічних проблем рідного краю.

Для заповнення цих прогалин з 2004 року обласною бібліотекою для юнацтва проводиться “Молодіжний екологічний форум”. Ми отримали безцінні матеріали, як від науковців, природоохоронців, так і молодих людей, яким небайдужа доля нашого довкілля.

Пропонуємо Вам перший випуск “Молодіжного екологічного форуму”. В ньому зібрані наукові статті фахівців та учнівські дослідницькі роботи про природу Хмельницької області. Дякуємо за допомогу у відборі матеріалу та значний науковий доробок і велику зацікавленість і популяризації знань наукового співробітника Національного природного парку “Подільські товтри” Ковальчука С.І. та молодого науковця, викладача Хмельницької гуманітарно - педагогічної академії Ільїнського С.В.

Матеріали цього випуску та наступних екологічних форумів будуть розміщені на сайті бібліотеки, а щорічні друковані матеріали надійдуть у фонди публічних бібліотек області. Запрошуємо до співпраці всіх зацікавлених в екологічному вихованні дітей та юнацтва.

Директор бібліотеки Тамара Таньчук

І. Нежива природа Хмельниччини (рельєф, клімат, грунти і водойми).

Ковальчук С.І.

м. Кам’янець-Подільський

Водні ресурси Хмельниччини

Вода - найважливіший дар Природи, без якого неможливий будь-який прояв життя. Так побудоване життя, що без води неможливе існування будь-якого організму. Вдумайтесь! Живий організм на 90-95% складається з води. Тому вода і життя на планеті - нерозривні. А ще вода є тим середовищем, в якому відбувається перебіг різноманітних процесів (дихання, фотосинтез, транспортування і перетворення речовин в організмах, відкритих природних процесах, ріст, розвиток, стійкість організмів до різних екологічних ситуацій тощо.)

Вода - це “мінерал життя”, що потребує серйозного повсякденного захисту. Адже загроза водного голоду на планеті нині все більше дає про себе знати. Сьогодні від нестачі питної води потерпають понад 40 держав світу, п’ята частина країн Європи.

Зрештою, й Україна - не виключення. В ряді районів Хмельницької, Чернівецької областей, не говорячи про південні області, є нестача питної води. Потреба у питній воді росте щорічно. А тут ще науково-технічний прогрес почав затьмарувати життя людей неймовірними витратами води на технологічні потреби. І це ще більше загострює ситуацію з водою як найважливішим природним ресурсом. Візьміть хоч би енергетику, яка найтіснішим чином переплітається з водними ресурсами. Якщо не стане водних джерел, то людству, суспільству вже не знадобиться енергетика.

Ось чому водна проблема не лише в масштабах планети, а й в кожній конкретній державі, в тому числі й Україні, набуває нових обрисів. Ресурси питної води на землі розподілені вкрай нерівномірно. Південні райони України хронічно потерпають від нестачі питної води, тоді як західні, особливо пригірські та гірські райони практично не відчувають її нестачі.

Важко оцінити роль води у побуті. Згадайте, яку збентеженість у кожного з нас викликає повідомлення про тимчасове припинення подачі води в результаті аварійних ситуацій. А що вже казати, коли взагалі відсутня вода?! У домашніх умовах до води звертаємось негайно після сну аби очі промити. Про гігієну і санітарію не може бути мови без води. А якою необхідною є ця прозора рідина для свійських чи диких тварин. Надзвичайно багато води споживають рослини. Так, одна рослина кукурудзи за вегетацію "випиває" більше 200л води. А щоб виростити 1 т врожаю необхідно затратити 300 т води. Значна кількість води витрачається на виробництвах, навіть найменших. Хіба можна говорити про виробництво цукру чи спирту, молочних продуктів, будь-яких консерв без води? Ось чому нам до цієї Божої сльози необхідно ощадливо ставитись і берегти як зіницю ока. Та чомусь часто-густо про це забуваємо. Нині справді серйозне занепокоєння викликає надмірне забруднення питних ресурсів, які і без того обмежені. Бідує Дніпро, наша гордість і найбільша водна артерія, з якої напувається більше 30 мільйонів людей. Не краща доля Дністра, водою якого споживає понад 5 млн. осіб.

Останніми роками все частіше чуємо тривожні повідомлення про залежність між вживанням питної води і здоров’ям людей. За даними Всесоюзної організації охорони здоров’я майже 80% захворювань на планеті пов’язані зі споживанням неякісної питної води. Такі невеселі повідомлення призводять до стресових ситуацій жителів міст, селищ, сіл, що користуються водами річок басейнів Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Збруча, Прута, Смотрича, Тиси, Черемоша та багатьох інших. Яких тільки збитків водним ресурсам щорічно завдає аграрна, будівельна та багато інших галузей. А якої шкоди водним артеріям завдають викиди нафтопродуктів, миття транспортних засобів тощо.

Дуже часто забуваємо, що вода немає собі ціни. Вона не лише акумулятор органічних та неорганічних речовин. Вона має космічне, геологічне, кліматичне, енергетичне, промислове, санітарно-гігієнічне, лікувальне, рекреаційне, естетичне значення.

У давньоіндійській книзі "Регеведа" є такі слова:

"О священні води,

Будьте нашими захисниками,

Вгамуйте нашу спрагу,

Подаруйте нам блаженство і щастя,

Які вище всіх коштовностей,

Вище всіх правителів світу,

О води! Дайте нам благодатну втіху".

Природа щедро наділила Хмельниччину водними ресурсами. Правда, природних озер на її території обмаль (Святе, Теребіж, Голубі озера, Лісова пісня, Горіле, Солонча, Берків ставок та низка інших невеличких озерець). В області налічується понад 3000 річок загальною протяжністю 10 000 км. Довжиною понад 10 км їх понад 120, і лише 10 річок мають довжину понад 100 км (Дністер, Південний Буг, Горинь, Збруч, Смотрич, Жванчик, Случ, Хомора). Всі вони є її окрасою, справжнім дивом. Адже навіть невеличке окреме джерельце - це живильна кров землі. Всі вони невтомні трудівники: озеленюють та вічно омолоджують наші луки, поля, ліси, поповнюючи їх щедродайність. Не випадково говорять, що краплинка води дорожча за діамант.

Річки відносяться до трьох басейнів: Дністра, Південного Бугу та Дніпра і відзначаються дуже характерними планами.

Ріки басейну Дністра всі течуть на південь, строго паралельно одна до одної (Збруч, Смотрич, Жванчик, Тернава, Мукша, Студениця та ін).

Річки центральної частини області - Південний Буг з його притоками (Рів, Згар, Вовк, Іква, Бужок, Ровець, Плоска, Мшанець, Самець та інші) та Случ і Хомора течуть на схід.

Ріки північної частини - є притоками Дніпра (Горинь, Случ, Хомора, Вілія, Корчик, Смолка, Деревичка, Ікопоть, Полква, Жердь, Цвітоха, Понора, Гнилий Рів, Жариха, Скрипівка, Гуска, Утка і інші) течуть на північ.

Річки південного напрямку (Дністровський басейн) на більшій частині течії виробили глибокі каньйоноподібні долини. Річки східного напрямку мають неглибокі долини з пологими схилами і розгалуженою мережею балок, а річки північних напрямків течуть молодими невиробленими долинами майже без придолинних схилів.

Найбільша з річок області - Дністер протяжністю 160 км. Південна частина області помережена низкою лівих приток Дністра з глибокими, часто каньйоноподібними долинами ( Збруч, Смотрич, Жванчик, Жорнівка, Мукша, Баговичка, Дібруха, Данилівка, Батіг, Говірка, Жван, Калюс, Студениця, Тернава, Теребіж, Лядова та ін.). Завдяки цим голубим водним стрічкам край назвали Кам'янецьким Придністров'ям.

Сучасна назва Дністра бере свій початок з Київської Русі і означає “швидка вода”. Справді, течія води досить швидка -0,5-0,6 м/с, а під час паводків - 1,5-2,0 м/с. Стародавні греки називали річку Тіріс, а пізніше Тірас, у римлян - Данастріс, Данаетрус; у турків - Турла. Долина річки була заселена ще з давніх-давен. У заплаві лівого берега Дністра біля с.Лука-Врублівецька (затоплене) збереглися рештки однієї з найдавніших в Україні стоянок (300 000 років тому).

Сьогодні Дністер - єдиний водний резерв регіону, який разом з ландшафтними наземними комплексами створює неповторний природно-заповідний фонд Національний природний парк “Подільські Товтри”.

Ще 35-40 років тому Дністер зі своїми притоками були найчистішими річками Європи, які забезпечували водою близько 11 млн. чоловік. Але необдумане будівництво Дністровського водосховища поклало край екологічному благополуччю не лише водного басейну Дністра, а й довкіллю регіону в цілому. Тільки в одному Кам'янець-Подільському районі під водами водосховища розкисає майже 10 тис. га найкращих заплавних земель.

Було підтоплено 40 населених пунктів та понад 10 сіл. Лука-Врублівецька, Нижні Патринці, Теремці, Студениця, Бакота, Барвінкове, Кривчани, смт. Стара Ушиця зникли з карти району назавжди.

Природа, хоч дуже терпляча, але за халатне ставлення до себе надто жорстоко відплачує, а тим більше неспокійний Дністер. Історія нам нагадує і повчає, що через неспокійний характер Дністра не один раз було завдано шкоди людині відомими паводками (1164, 1579, 1649, 1700, 1759, 1823, 1843, 1855, 1941 роки).

Нинішні екологічні негаразди регіону пов'язані передусім з інтенсивним “освоєнням” Дністра, з будівництвом Дністровської гідроелектростанції. 1974 року з придністровської зони насильно почалося відселення десятків тисяч людей, ліквідовували села, затоплювали найбагатші землі, порушуючи природний баланс.

Згадайте сумний 1983 р., коли з Стебниківського хімкомбінату в Дністер потрапило 5 тисяч тон каїніту, а через 8 років внаслідок аварії на Дрогобицькому нафтопереробному заводі річку забруднили нафтопродуктами та розчинами фенолів.

Останнім часом все більше говорять про втрату води у Дністрі. Причин декілька, в т.ч. тріщина в самій плотині та карстових породах. Хоч питання як слід не з'ясоване, поки що очевидно одне - нестабільність рівня води у водосховищі не тільки посилює ерозійні процеси, але й негативно відбивається на рибних ресурсах Дністра.

У зоні Придністров'я простягається відомий унікальний витвір природи - Товтровий кряж. Крім багатьох інших функцій, товтри в регіоні регулюють гідрорежим. Вони підживлюють своїми водними джерелами притоки Дністра. Але через безмірне руйнування Товтрового пасма, ця функція різко послаблюється. З іншого боку, техногенними відходами замулюються річки (Мукша, Тернава), про що застерігає лабораторія екомоніторингу Національного природного парку «Подільські товтри».

Зумовлено це, в основному, дією антропогенних чинників (відсутність прибережних захисних смуг, небувалі кучугури сміттєзвалищ, посилення ерозійних змивів, розораність до врізання річок, відсутність чи несправність очисних споруд, зливних стоків, будівництво гаражів, будинків тощо).

З квітня 2004 р. розпочалося інтенсивне будівництво приватних житлових будинків на самому березі річки Смотрич. Це при тому, що берег відноситься до заповідного об'єкта національного рівня “Смотрицький каньйон”.

Слід відзначити, що стан малих річок Дністровського басейну на території НПП вимагає бути кращим. Адже їх потенційні гідроенергетичні ресурси становлять 1,56% всіх енергетичних ресурсів малих річок України. Розбудова міст, розширення їх нових масивів, величезна кількість розрізнених приватизованих підприємств - це нові проблеми раціонального використання та охорони водних ресурсів.

Нині з новою силою постає проблема очищення природних вод від різних джерел забруднення. Розмови про зворотнє водопостачання, безвідходне виробництво, біотехнології так і залишаються модним словоблудом, від якого ситуація з водними ресурсами регіону Поділля аж ніяк не покращується.

Хотілось би, щоб жителі міст, селищ, населених пунктів глибоко усвідомили, що до водних ресурсів краю слід змінити своє ставлення. Цінуймо те безцінне багатство, що маємо, бо далі буде пізно. Погляньте, що коїться в водними колонками у містах та селищах. Нині лише остови металеві, яких не можна було зірвати на металобрухт, стирчать. Тільки у місті Кам’янці-Подільському їх нараховувалось близько 200, а нині -одиниці. А яка доля криниць? Вдумайтесь! Викопати криницю - це не лише пекельна праця, але й велике мистецтво і майстерність, які були притаманні нашим прадідам, дідам, батькам. Нині майстрів з будівництва криниць вже із свічкою треба шукати. Як боляче, що нині діючі криниці захаращуються. Скільки їх стало бездіяльними, закинутими, забутими, а вони так щедро слугували не одному поколінню людей. Біля окремих криничок люди проводили відповідні ритуали, а нині все це обезцінено. Не кращою є ситуація з природними джерелами, якими багате Поділля. Територія області ними помережена. У якій пригоді вони людству ставали! Віками спрагу гамували, худобі слугували. Це справжній небесний скарб, який треба берегти. Насправді маємо сумну картину. Замість їх облагородження - захаращеність. До багатьох з них навіть доступу немає. Ось чому сьогодні на молодь покладаються величезні надії і сподівання. Це вона має взяти під власний контроль водні цінності.

Люди старшого віку надто боляче переносять скоєні неподобства вдома, в полі, в лісі. Але їх слів нечутно. До їх тривожного голосу місцеві самоправники не те, що не прислухаються, а часто вважають їх диваками. Тому єдиною впливовою силою, якій небайдуже сьогодення, а особливо майбутнє краю має стати молодь. Школам області необхідно не на папері, а на ділі повернутись до залучення учнівської молоді в гуртки "Голубий патруль", де б вона під керівництвом своїх вихователів, наставників, вчителів-предметників активно включалась до проведення акцій "Молодь за чисте джерело, річку, озерце, ставок", "Джерело", "Жива вода", "Струмочок мого дитинства", "Дідусева криничка". Бажано, щоб учнівство області підключилося до проведення акцій "Всеукраїнська річкова мережа", "Обстеження малих річок", "Чиста вода - джерело життя", "До чистих джерел".

Туристсько-краєзнавчий гурток

«Гупаніс» Купільської ЗОШ І-ІІІ ст.

Волочиського району

Керівник: Єгорова С.Г.

До витоку Південного Бугу

(Учнівська дослідницька робота)

Річки відіграють велику роль в житті людини. Вони є шляхами сполучення, річкову воду використовують для зрошення, у річках ловлять рибу. Уздовж берегів річок виникли перші райони найдавнішого землеробства. Уже багато століть енергію води річок використовують як рушійну силу - спочатку для водяних млинів, для приведення в рух механізмів на фабриках і заводах, а в наш час - для обертання турбін потужних гідроелектростанцій.

В Україні налічується більш як 4 тис. річок. Більшість річок належать до басейнів Чорного та Азовського морів.

Досить великою водною артерією, що протікає паралельно Дністру, є Південний Буг. Він бере початок на Подільській височині, протікає в південно-східному напрямі між Подільською і Придніпровською височинами. Впадає у Бузький лиман Чорного моря. Довжина річки - 806 км.

На своєму шляху Південний Буг прорізує вузькою і глибокою долиною південно-західну частину Українського щита. Подекуди річка порожиста, зі стрімкими високими (понад 50 м.), добре відшліфованими кам'янистими берегами. В районі Первомайська, Олександрівки та деяких інших населених пунктів береги Південного Бугу набувають каньйоноподібної форми; тут ширина долини річки звужується до 100-150 м., швидкість зростає.

Нижче Первомайська Південний Буг набуває ознак рівнинної річки: його долина розширюється, течія сповільнюється, річище мандрує. Найбільшими притоками є Іква, Синюха, Інгул (ліві), Вовк, Згар, Дахна, Соб, Кодима (праві).

Річка Південний Буг витікає із невеликого болота, з Верхньобузької височини поблизу села Холодець. Цей населений пункт дістав назву через розміщення в долині, поблизу холодних джерел, з яких бере початок Південний Буг.

Територія, де бере початок річка - рівнинна. Вона тече у виробленому руслі. Заплава біля витоку окультурена, створені сільськогосподарські угіддя, засіяні зерновими культурами. Фоноутворюючими є угрупування зарості верби по руслі річки.

Трав'янистий покрив представлений лучною рослинністю: угрупування очерету, рогозу вузьколистого, кульбаби лікарської, мати-й-мачухи, валеріани високої, гірчака перцевого, люцерни серповидної, звіробою звичайного, пирію середнього, череди, латаття жовтого. Тваринний світ представлений болотною фауною.

Лише через 500-800 м. долина річки ще більш розширюється, заплава ширшає. Річку живлять велика кількість джерел, які пульсують з-під землі. Грунт заплави річки - болотний, який утворився на алювіальних відкладах при надмірному зволоженні. Подекуди торфово-болотний грунт. Він містить шар торфу менше 50 см. Територія заплави покрита заростями верби та вільхи та лучно-болотними рослинними угрупуваннями. Тут гніздяться дикі качки, чайки, водяний бугай, лелеки, водяться зозулі, солов'ї, журавлі. Весною та восени тут зупиняються перелітні птахи. Із задоволенням гніздяться болотні та водоплавні птахи.

Водні рослини презентовані лататтям жовтим, лататтям білим, глечиками жовтими. Серед болотяної рослинності є незабудки, лепеха (аїр), живокіст, трилисник...

За два кілометри від витоку річки, русло розширюється, стає більш вираженим порізаний правий берег. Заплава стає ширшою і з обох боків підступає до урізу води. Грунти – лучно болотні. Процес оглеєння охоплює всі шари грунту - від гумусового горизонту до материнської породи. В верхньому горизонті міститься від 3% до 5,8 % гумусу. Територія заплави зайнята луками, які використовуються для випасання худоби, свійської водоплавної птиці.

Тут більш зосереджені зарості верби, подекуди вільхи. По руслі річки трапляються затонувші дерева. Трав'янистий покрив представлений лучною рослинністю: череда, пирій, грицики, люцерна, конюшина, мати-й-мачуха, кульбаба, гусячі лапки, ромашка, деревій, очерет, рогіз вузьколистий, аїр, гірчак перцевий.

За три кілометри від витоку Південного Бугу, в долині річки, розкинулось село Купіль. Річка протікає через центр села і ділить його на дві частини. В межах Купеля в р. Південний Буг впадає три невеликі притоки, на кожній з яких виникли ставки.

В ставках та річці водяться земноводні: жаби, тритони, а також риби: коропи, карасі, окуні, щуки. На цій території така орнітофауна: лелеки, дикі качки, лиски, дикі гуси, щороку гніздяться білі лебеді, бугай, чапля сіра, шуліка чорний, лунь очеретний, курочка мала, водяна чайка, коловидник болотяний, голуб сизий, зозуля звичайна, пугач, сич, дятел звичайний, ластівка берегова, соловейко західний, синиця звичайна, очеретянка ставкова, гаїчка болотяна, вівсянка очеретяна, сорока.

На протязі трьох кілометрів від витоку вода в річці темного кольору з іржею. Це свідчить про те, що в басейні багато боліт.

На території села Купіль долина річки неглибока, але досить широка - до 3 км.; ширина русла - 3 м влітку; ширина заплави - 200 м; глибина річки - 50 см.; швидкість течії - 70 м/хв. Замерзають річка та ставки в середині листопада. Скресання починається в середині березня, а повені бувають в кінці березня на початку квітня. В селі на річці побудований міст. Крім того, ще чотири мости побудовані на притоках річки на околицях Купеля. Вода в річці та ставках прісна. Місцеві водойми використовуються для розведення риби, для водопоїв, побутових потреб.

Перші поселення на території Купеля були тут ще за часів черняхівської культури (ІІІ-V ст. н.е.). Поселенці осіли на правому березі витоку Південного Бугу, на західній околиці і на протилежному високому березі. Ще Геродот писав: “Річка Г І П А Н І С (Південний Буг) бере початок у Скіфії. Витікає вона з великого озера... Озеро це справедливо зветься «Матір'ю Гіпаніса”. Біля цього озера було поселення сивої давнини - Купіль. Сюди пролягав шлях з Північного Причорномор'я, а далі по Збручу, Случі і Горині.

У верхів'ях Південного Бугу система ставків утворила природну купіль і не випадково село, що розкинулось над цими ставками, дістало назву Купіль. Легенда розповідає, як ще в 1285 татари, напавши на наше село, дуже спустошили його. Багато людей вбивали, топили. Урочище, де дітей топили, Купелем назвали. А назва річки походить від старослов'янського слова “БУГ” - гнути, через гнучку течію.

Річка Південний Буг - одна з головних водних артерій України. Її води відіграють важливе значення в гідрологічному режимі, як поверхневих так і підземних запасів води. Річка відіграє важливе значення в природній рівновазі, в сільському господарстві, промисловості. Вона є транспортною артерією. Її води широко використовуються в побуті. Річка є однією з рекреаційних зон Ураїни. Південний Буг несе свої води в Чорне море. Враховуючи багатозначимість річки, інтенсивність її використання, роль у балансі навколишнього середовища, необхідно взяти під охорону витік річки. Наша школа вже розпочала цю роботу.

Гурток «Пішохідний туризм»

Славутської ЗОШ І - III ступенів №1

Керівник: Слівіна А. О.

Княже озеро - забута казка Полісся

(Учнівська дослідницька робота)

АНКЕТА ОБ ’ЄКТА

НАЗВА: Княже озеро

МІСЦЕ ЗНАХОДЖЕННЯ: Хмельницька область, Славутський район, правий берег річки Горинь між селами Крупець і Колом'є.

ДАТА ВИНИКНЕННЯ : середина 19 ст.

КАТЕГОРІЯ ОХОРОНИ: Гідрологічний заказник місцевого значення, оголошений рішенням 22 сесії Хмельницької обласної ради № 11 від 21. 03. 2002 року.

Славута - місто на березі двох річок.

Для одних Славута - це місце народження, для інших - це місто проживання. Але кожному, хто доторкнеться серцем до цього куточка Полісся, обов’язково западе в душу краса міста, про яку йдеться вже в імені його.

Славутчина - лісовий край, природа якого багата і своєрідна. Більша частина району належить до Малого Полісся, одного із найбільш оригінальних регіонів України.

Гарне місто своєю природою. Навкруги темно-зелені лісові масиви високих, стрімких сосен, що, переплівши пишні крони, підпирають небо. І лише на західній околиці їх меншає, зате більше стає струнких молодих берізок.

Окрасою Славути є спокійна річка Утка, яка протікає через все місто і на околиці впадає в обійми повноводної Горині. Оспівана у піснях, бурхлива, крутої вдачі річка Горинь, при наближенні до Славути ширить русло, сповільнює свій біг, ніби набирає сили, щоб ще завзятіше нести свої води далі, на зустріч із Прип’яттю, - до славного Дніпра-Славутича.

Ліси Славутчини прикрашають озера: Святе, Голубі, Теребіж, Княже. Кожне озеро - це неповторний витвір природи зі своєю чарівністю, загадковістю і дивовижними легендами.

Історія та легенди Княжого озера

Між селами Крупець і Колом'є, що розташовані за 12 км від Славути, розкинулось урочище “Вільшина”. Ця мальовнича ділянка у притерасній частині заплави річки Горинь, площею 60 га, включає торф’яні заплавні луки, заболочені низини з невеликими штучними водоймами, багато з яких вже позаростали водяною рослинністю. Низове болото утворилось на місці колишнього зарослого осокою та очеретом колгоспного ставка. Урочище оточено сосновими лісами. Гарна, мальовнича місцевість! Окрасою її є невеличкий ставок-озерце, площею близько 4 га – Княже озеро.

Один з місцевих жителів, директор Крупецького краєзнавчого музею, В.В. Яцентюк повідав історію його виникнення.

...Жили собі по-сусідськи, ще задовго до Жовтневого перевороту, два польських землевласники. Один у Стриганах - князь Святополк Четвертинський та пан Камінський у Крупці. А між селами в одному місці серед соснових та вільшаних лісів з-під горба било потужне джерело. Від нього змійкою звивався неспокійний струмок. Набирали ту смачну, цілющу воду і пили залюбки мешканці двох сіл. Полюбляли її і панські люди. Отоді-то і вирішили обидва “ясновельможці” побудувати з лівого боку високу греблю, щоб перепинити воду. Людей для виконання намічених робіт невдовзі було знайдено.

Отак збудували греблю, якій уже понад 150 років. І утворилось чудове озеро, глибина якого за розповідями старожилів, досягала на середині плеса понад 20 м. Забили з-під землі ще інші джерела з холодною водою.

Обидва пани побудували дачу на межі своїх земель, засадили греблю чорною вільхою, поруч розбили парк, побудували альтанки. Ця дача стала резиденцією Четвертинських і Камінських.

З лівого боку від озера розмістилась пасіка, великі заболочені луки, повні всякого птаства та різнотрав'я – “Соколиць” та “Запусти”. Риби в озері теж вистачало на всіх. Її ловили руками край берега у заростях осоки.

Минула та епоха з панами та князями, але місцеві жителі ще й досі називають це озерце Княжим. Вода в ньому прозора, дуже холодна, тому що живиться озеро за рахунок підводних джерел. До речі, джерел безліч і по берегах озера. Ці джерела ніхто не досліджував, але люди вважають їх воду цілющою.

Озеро сьогодні частково заросло очеретом, замулилось. Але в червні на ньому з’являється незрівнянної краси біла квітка - царівна вод, загадкова, тендітна водяна лілея ( латаття ), яка розкриває свої квіти назустріч променям сонця. Стародавні греки вважали латаття квіткою русалок і німф.

Не дивно, що з цією квіткою пов’язано безліч романтичних легенд. Ось одна з них.

Жив на болоті водяний цар. Був він настільки потворний, що жодна дівчина не хотіла вийти за нього заміж. Вирішив він хитрощами здобути собі дружину. Одного разу побачив на березі свого болота чарівну дівчину, дочку вельможного пана, золотокосу Мелінду. Вона дуже любила квіти. Цим і скористався болотяний цар. Він зробив так, що на болоті виросли надзвичайно красиві квіти. Коли дівчина побачила їх, вона була вражена їхньою красою і захотіла будь-що їх зірвати. Але квіти росли всередині болота. Мелінда не могла до них дотягтися. Раптом вона побачила в болоті пеньок і ступила на нього. Але пеньок ожив, схопив її в обійми і потягнув на дно. То був болотяний цар. Усе це бачила служниця Мелінди. Вона розповіла про все, що скоїлося її матері. Бідна жінка у розпачі кинулася до болота. Але побачила лише водяну поверхню, вкриту ряскою. Довго просиділа вона там. Та раптом почула голос дочки: “Мамо, я жива і стала дружиною болотяного царя. Я його раба на все життя. Приходь сюди наступного літа, я дам про себе звістку”. Минули зима, весна, настало літо. Із болем у серці, але і з надією прийшла мати на прокляте болото. І побачила на поверхні води дивовижну білу квітку. Придивилася вона до неї: білі, атласні, ледь рожеві пелюстки нагадували їй обличчя Мелінди, золоті тичинки - коси її дочки. І зрозуміла жінка: перед нею її онука. Упродовж багатьох років щоліта покривала Мелінда поверхню болота килимом білих лілей. Стара мати до самої смерті ходила на болото, милувалася своїми онуками, тішила себе думкою, що дочка її все-таки жива.

Природні особливості гідрологічного заказника

«Княже озеро»

Ця мальовнича місцевість вабить не тільки своєю цікавою історією, але й безмежним розмаїттям рослинного світу.

Озеро по краях заросло очеретом, болотною папороттю-теліптерісом. Основні площі навколо озера займає добре збережений папоротевий вільшняк. На підвищеннях в ньому домінує безщитник жіночий. Флористичне ядро тут утворюють супутники вільхи: осоки несправжньосмикавцева і видовжена, вовконіг болотний, чистець болотний та інші види. У вільшняку зростають: паслін солодко-гіркий, болиголов плямистий. Великі ділянки довкіл озера займають лікарські рослини: м’ята, дягель лікарський, розхідник золотарний, аїр, а на підвищеннях - чебрець, валеріана лікарська. У важкодоступних місцях виявлено по декілька особин дуже цінних рідкісних рослин - герань Робертова, живокість Бессера, буквиця лікарська, кукіль рідкісних видів, занесених до “Червоної Книги України” та “Червоної Книги Хмельницької області”. На затінених, дуже вологих берегах ставка, по окраїнах торф'яного болота зростають баранець звичайний та лікоподієлла заплавна, плауни, занесені до “Червоної Книги України”. Ці реліктові види є дуже рідкісними в Україні, зокрема, на Малому Поліссі.

На низовому болоті домінують очерет і рогіз широколистий. На невеликих ділянках з ними співдомінує рогіз вузьколистий, який зустрічається досить рідко.

На заболочених луках переважають щучник дернистий та дрібні осоки. На цих луках зростають лучно-болотяні орхідеї - пальчатокорінники травневий та м’ясочервоний, коручка болотяна, билинець найзапашніший, занесені до “Червоної Книги України”. На підвищенні зростає низка рідкісних видів: тризубець болотяний, валеріана висока, гадючник в’язовистий. Лише на одному невеличкому озері, площею близько 100 кв. м, виявлена популяція плавуна щитовидного, занесеного до “Червоної Книги України”.

Заболочені луки є притулком водно-болотних птахів. Поряд з великою кількістю малих пташок, в болоті полюють лелеки та сірі чаплі. На берегах боліт мешкає рідкісний представник фауни Хмельниччини - черепаха болотяна, а в прилеглій до озера смузі торф’яного болота є ряд поселень бобрів, які також занесені до “Червоної Книги Хмельницької області”.

З метою збереження природних екотопів та відновлення рослинного світу даного ареалу, з 2002 року охороняється весь комплекс - озеро, заплавні луки, прилегла до нього смуга торф’яного болота, улоговина біля річки Горинь.

В усьому світі існує система регіональних парків та заказників. Вважається загальноприйнятим, що основна їх мета - виробити у людей, насамперед молоді, бажання пізнати рідну природу і зберегти її. Нехай же цій благородній меті слугує і гідрологічний заказник місцевого значення “Княже озеро” – чудовий куточок Малого Полісся.

Білецька Г.А.

м. Хмельницький

Печери Придністров’я.

Печери називають восьмим чудом світу, царством одвічної ночі. Печер у світі сотні тисяч і всі вони дуже різні: короткі й довгі, трубкоподібні й розгалужені, одно- і багатоповерхові, обводнені й сухі, вузькі й широкі, холодні й теплі, пустинні й обжиті.

Основними елементами печер є галереї, зали, колодязі, завали і лабіринти. В обводнених печерах зустрічаються озера, печерні річки, водоспади. Є печери повністю затоплені водою.

В глибині печер встановлюється майже постійна температура повітря. Якщо печера суха, то температура повітря в ній близько 7-10 ^оС вище нуля.

Печери є своєрідною прикрасою Придністров’я. Тут на берегах Дністра, Збруча, Смотрича, Серету і Циганки знаходяться як велетенські гіганти-лабіринти, так і поодинокі невеликі печери. Справжніми підземними велетнями є печера Оптимістична із загальною протяжністю ходів близько 200 км., Кришталева – 23 км., Озерна – 110 км., Млинки – 23 км., Славка – 10 км., Вертеба – 9 км.

Печера “Оптимістична” розташована біля села Ковалівки Тернопільської області. Печеру відкрили в 1966 році львівські спелеологи. Це найдовша у світі гіпсова печера-лабіринт. Протяжність її ходів 165 тис. метрів, площа 215тис. м², об’єм 500 тис. м³. Вхід у печеру розташований у лійці на дні балки. Лабіринт утворений системою (подекуди – трьохярусною) горизонтальних ходів і галерей. За морфологією, розміром і напрямком ходів у печері виділяють сім районів. В печері є численні гіпсові кристали.

Кришталева печера знаходиться біля села Кривче Борщівського району Тернопільської області. Вхід до печери знаходиться в скелястому урвищі, що високо здіймається над долиною річки Циганки. Протяжність печери 23 тис. м. Розпочинається печера вхідним коридором, стіни якого складені крупнокристалічними гіпсами, відшліфованими древніми водами. Створюється враження, що все довкола вкрите блискучим панциром паморозі або ж витонченою мозаїкою з білокоричневої смальти.

Та ось коридор розширюється і в усі боки від нього розбігаються чисельні ходи, утворюючи заплутаний і підступний лабіринт.

Східці ведуть на дно залу, в якому міг би розміститись невеликий будиночок. Величний спокій, дрімотна тиша... Блискотливим кришталевим бісером вкриті стіни ходів. Раптом зверху з пітьми несподівано з’являється голова Кам’яного буйвола. Примха природи ніби оживила скельну брилу і поставила її на сторожі своїх таїн.

Ще поворот і ми потрапляємо до Кришталевого коридору, який зачаровує формами і барвами підземного квітника, що вкриває стіни суцільними заростями кристалів. Кам’яні лілеї, дзвіночки, троянди, що сплелись у пишні суцвіття переливаються райдужним перламутровим блиском.

У сплетінні ходів виникають все нові і нові підземні зали: Див, Печера скель, Завалів, Камін, Сталактитовий, Брил та інші. Найбільшим за розміром є зал Брил, на дні якого містяться величезні і дивні за розмірами кам’яні брили.

На південний схід простягається лабіринт Карстової експедиції, із великою кількістю залів, і унікальний лабіринт Кам’яних квітів.

Північна частина печери закінчується Палеозойським лабіринтом, у якому була зібрана велика кількість викопних решток тварин.

Печера “Атлантида” міститься на лівому березі Збруча біля села Завалля Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Вона виявлена у 1959 році. Це єдина на Поділлі горизонтальна печера, що має три поверхи. Печера розташована в 25-метровій товщі гіпсовоангідритових відкладів з глибиною залягання 45 м від поверхні. Довжина її лабіринтів близько 3000 м, середня висота – 5,5 м, площа – 3120 м², об’єм – 700 м³.

На другому (основному) поверсі печери є кілька десятків широких та високих залів, галерей, гротів і ніш, які вражають казковою красою. Тут природа витворила мозаїку з сніжно-білих, прозорих, червонуватих та жовтогарячих сталактитів, гірлянд, кам’янистих суцвіть, що іскряться і блистять. Місцями світяться кристали пластинчастого гіпсу, коли доторкнешся до них, вони озиваються у тиші підземелля чарівними звуками.

Поряд з “Атлантидою” знаходиться печера “Малятко”, яку відкрили київські спелеологи у 1969 році. Загальна довжина її ходів у гіпсах становить 250 м. Деякі кристали у печері мають довжину 0,5 м.

У Кам’янець-Подільському районі також є печера Кармалюка, яка знаходиться біля села Привороття, і печера “Перлина”, розміщена на околиці села Крутилів. Обидві печери закладені у товщі сірих, кремових і червонуватих крупнозернистих вапняків.

На лівому березі річки Смотрич у Чемеровецькому районі між селами Залуччя і Нігин виявлено дві Залучанські печери. Печери закладені у вапняках верхнього тортону. Завдяки нашаруванню біля підніжжя землистих відкладів, до печер можна вільно дістатись. Довжина головної печери 60 м. Її бокові ходи розгалужуються в різних напрямках і на різних рівнях, поволі звужуючись настільки, що проникнути далі неможливо. Натічних форм у печері немає. Місцями звивистий коридор розширюється, утворюючи камери діаметром приблизно 3-7 м та висотою кілька метрів. Дно коридору і камер кам’яне, іноді воно вистелене м’яким намуловим шаром глини чи ґрунту.

Крім Залучанськх печер, у Чемеровецькому районі є дві недосліджені печери. Одна з них на лівому березі Збруча біля села Пукляків. Вона знаходиться у верхньо-тортонських відкладах. Друга має вертикальний вхід у товтрі Першак, що знаходиться поблизу села Біла на березі Батіжка – притоки Смотрича. Це унікальна печера у сарматських відкладах.

Звідки ж з’явилось це чудо природи? Як утворились печери?

Понад двадцять мільйонів років тому в міоценовому періоді південно-західну частину Руської геологічної платформи вкривало море. З часом воно почало відступати, розчленовуючись на окремі водойми-лагуни. На їх дні відкладались нашарування гіпсів. Минули ще мільйони років, древнє море зникло, залишивши на своєму ложі потужні товщі гіпсових порід.

Під час Карпатського горотворення та тектонічних рухів Волино-Подільської плити осадові відклади розсікла густа сітка тріщин. По них циркулювали атмосферні води, вимиваючи порівняно легкорозчинні гіпси. Внаслідок цього складного і тривалого процесу, відомого під назвою карстового, тріщини поступово перетворювались в тунелі, галереї, зали, виникли багатокілометрові підземні лабіринти.

Минули ще віки. Заглиблювались річкові долини, рівень ґрунтових вод впав настільки, що більшість печер вивільнились від води.

Таким чином, печери – це феномен природи, частка нашої рідної землі, яку ми повинні пізнавати, охороняти і зберігати для нащадків. Саме тому кожна печера – заповідний об’єкт і охороняється державою. У деяких печерах розроблені екскурсійні маршрути для масового туризму.

Войт М. І.

смт. Нова Ушиця

Ландшафтна неповторність

Новоушицького Придністров’я.

Кожен край, його земля і небеса, сонце і води, ліси і трави, що на ній виростають і тими водами напуваються, мають свою неповторну красу, вдачу і долю свою.

На мальовничій землі, про яку Леся Українка мовила ніжно і проникливо: “Красо України, Подолля!”, Новоушиччина – квітучий наддністрянський край, який гармонійно поєднав у собі різноманітні природні ландшафти: неозорі рівнини і крутосхили, ліси і водойми, утворивши краєвиди неперевершеної краси.

Рельєф Придністров’я різко відрізняється від рельєфу центральної смуги Хмельницької області. Його північну частину займає ландшафт глибоко і густо розчленованого Віньковецького плато з переважно рівнинним рельєфом. Долини тут ще не мають стрімких, скелястих, урвищних схилів. На плоских межиріччях майже відсутня ерозія, в деяких місцях збереглися древні дочетвертинні долини.

Південну частину займають сходинчасто-терасовані подністров’я, які по типу є лісостеповими, а по виду – південно-подільськими.

Як і для всіх природних районів придністровського (східно-подільського) типу, для Новоушицького району характерний рівномірний загальний нахил поверхні на південь, до Дністра. Неухильно зростає на південь і глибина врізу меридіональних долин притоків Дністра, що простягаються майже паралельно. Схили стають стрімкішими, скелястішими, вертикальні стінки досягають 70 – 90 метрів висоти, а у відслоєннях виступають старші верстви палеозою (нижній силур, родовик, кембрій), яких зовсім не видно західніше, у так званому Жванецькому районі.

Ландшафт прибережної зони є дещо не типовим для Поділля, а більше подібним до гірського краю. Тільки в Новоушицькому районі 8 річок, загальною протяжністю 182,8 кілометрів (Ушиця, Калюс, Жорнівка, Данилівка, Батіг, Глибочок, Хребтіїв, Матірка), виробивши глибокі каньйоноподібні долини, зносять свої води у повноводний Дністер.

Сам же Дністер на протязі південної межі району має дуже звивисту долину і утворює численні меандри. Крутизна його схилів - і правобережних, і лівобережних, дуже мінлива: круті скелясті ділянки (40-50 градусів), так звані стінки, змінюються розлогими терасовими схилами, що створює надзвичайно мальовничі краєвиди, багаті на історичні, геологічні та ландшафтні пам’ятки. Дністер у давнину називали Великим, адже його довжина становить 1362 кілометри. Після введення в дію Дністровського водосховища, в окремих місцях він став ще й широким – водне плесо біля сіл Куражин і Хребтіїв простягається на 3 кілометри.

М’який, помірно-континентальний клімат Придністров’я сприяє розвитку рекреації. Специфічний рельєф, орієнтація відносно сторін світу та геологічна будова місцевості суттєво впливає тут на загальні закономірності у зміні клімату. Вихід на поверхню крутих південних схилів тепломістких вапнякових субстратів обумовлює виникнення мікрокліматичних умов, які за своїми характеристиками наближаються до степових, або, навіть, до середземноморських.

В грунтовому покритті межиріччя переважають різноманітні підтипи сірих опідзолених грунтів. Рідше зустрічаються опідзолені чорноземи. Характерною рисою регіону є наявність дерново-карбонатних грунтів з вапняковими і гіпсовими прошаруваннями.

Дещо тепліший, ніж в північній частині району, клімат, відповідні грунти дозволяють вирощувати в долинах Дністра і його лівих приток деякі баштанні культури, абрикоси, персики, виноград, тютюн та інші теплолюбиві рослини. На два тижні скоріше дозрівають у цих місцях овочі і фрукти.

Функціонування Дністровського водосховища дещо видозмінило ландшафт території.

Для збереження екологічної рівноваги та усталених біоценозів було здійснено ряд природоохоронних заходів, зокрема, заліснення терас листяними породами дерев та кущів. На тисячах гектарів крутосхилів розкинулися штучно створені лісові насадження. У їх складі під захистом звичайної і кримської сосни переважають місцеві породи: клен, ясен, граб, черешня, дуб, груша, яблуня.

Флора Придністровської зони відзначається значним багатством і різноманіттям. В її складі є чимало рідкісних, ендемічних та реліктових видів. Важко навіть встановити повний склад рослин, що тут зростають.

На відслоненнях вапняків у долинах Дністра збереглася степова рослинність ксеротичного типу. На його крутосхилах вона представлена трав’яними угрупуваннями та заростями чагарників (терену, глоду, жостеру, кизилу, дуба скельного череватого, клокички перистої, береки лікарської та інших).

У тісному поєднанні барвистим килимом стеляться трави, утворюючи травостій найрізноманітніших видів. З ранньої весни пагорби вражають незвичайним квітуванням: окремі схили вкриті жовтим горицвітом; захоплююче видовище відкриває масове цвітіння під сніжника, проліска дволистого, рясту, фіалки, конвалії, голубого марева, печіночниці. Загальновизнаною місцевою королевою весняної флори є сон-трава, що фіолетовим світлом виграє між кам’яними скелями хребтіївських, глібівських і пижівських пагорбів. Пізніше зацвітуть яскравим цвітом рокитнячки, лісова лілія, ведмежа цибуля, неопалима купина. Рубіновими жаринками запалають гвоздички, над зеленим ворсом трав здіймуться фіолетові квітки шавлії, духмяні бузкові килимки простелять чебреці. У видолинках добре почуває себе росичка подільська, уздовж доріг – трав’яниста бузина. Пахучі полуниці дають тут щедрі плоди, а лісові гриби заманюють до себе чимало охочих. До хребтіївської “Застави” приваблює багатьох білогриве шумовиння ковили, типової жительки степу.

І ще багато-багато інших своєрідних видів рослин, що належать до лучної, степової і навіть гірської флори пишаються у густому травостої Придністровських пагорбів. Відселення цілих сіл та проведення заліснення створило досить сприятливі умови для їх зростання в останні десятиріччя.

З метою збереження і відтворення цінних лісових насаджень, рідкісних і зникаючих видів рослинного і тваринного світу, охорони унікальних природних ландшафтів в Новоушицькому районі створено мережу заказників: “Дністровський” (480 га), “Данилівський” (638 га) і “Калюський” (1832 га). Всі вони розміщені на схилах однойменних річок.

Гідрологічний заказник місцевого значення “Глібівський ” (103,3 га) розташований у північній частині району. Основним його завданням є збереження ставків, пов’язаних струмком, оселення представників місцевої флори і фауни. Найкращою прикрасою цього краю є лелека білий. В зарослях осоки і очерету водяться дикі качки та гуси. Осокові зарослі ховають у своїх обіймах, і рідкісного птаха – порця, і болотну сову, і озерну чайку, і сірого журавля.

Своєрідний мікроклімат створюють рослини, що оточують болота. Серед них – м’ята перцева, осока гостра, рогіз кульколистий, іван-чай та багато інших.

На території району розміщенні 16 пам’яток природи місцевого значення, із них береза лікарська звичайна, дуб звичайний, софора японська, сосна чорна. Вражає різноманітністю флори старовинний парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва “Іванковецький” (2,6 га).

На Новоушиччині є також пам’ятки неживої природи. Вони найповніше зустрічаються у кар’єрах і відслоєннях, що містять палеофауну та древню флору. Породи верхнього протерозою представлені в двох пам’ятках: перша міститься на правому березі річки Данилової, між селами Пилипи та Шебутинці, друга – на околиці села Лоївці, на лівому березі струмка Жорнівка. У цих породах збереглися численні відбитки рослин, сліди життєдіяльності організмів та оригінальні текстурні форми вендського періоду.

Важливою пам’яткою міоценової епохи (третинний період) є відслоєнення з викопною фауною, так званого Подільського ярусу біля села Куча. Палеоботанічні пам’ятки древньої дендрофлори пізньоплейстоценового віку охороняються на виходах травертинів біля села Песець. Серед скам’янілих дерев вчені визначили такі породи: липа широколиста, ліщина, вільха клейка (чорна), осокір, верба козяча, клен польовий, дуб звичайний.

Біологічна будова території району обумовлена наявністю мінерально-сировинних ресурсів, які використовуються в будівництві: камінь, пісок, глина, вапняк тощо. Скупчення первинних фосфоритів відомі у відслоєннях по річках Калюс і Душиця, бентонітових глин – у Пажівському родовищі.

З глибини віків б’ють ключем джерельні води. На Новоушиччині їх сотні. І майже всі вони мають неповторний смак і цілющі властивості. Чимала кількість переказів і легенд свідчить про їх життєдайну силу, яка виходила із землі і лікувала людей. Джерела ці ще малодосліджені і потребують детальнішого вивчення і охорони. В селі Браїлівка є мінеральне джерело типу “Боржомі”, в селі Отроків – вода, що лікує хвороби нирок, в селі Зелені Кирилівці – подібна відомій “Регіні”, в селі Куражин – вода, що лікує хвороби очей. І це далеко не повний перелік сріблястих джерел, що викидають на поверхню цілющі мінеральні води.

Новоушицьке Придністров’я – це той край, який природа щедро обдарувала зеленими луками, перелісками, просторими ланами, ріками, ставками і сотнями водних джерел. Вкриті зеленою повстю трав горбочки, заглибини, видолинки, крутосхили, породжені всім попереднім розвитком нашої планети, дивують і зачаровують своєю неповторністю і незайманою красою.

В усі пори року наддністрянські краєвиди мають невичерпні багатства природних фарб, гармонійної краси, мальовничості і вражаючого розмаїття.

Смолій Т. В.

м. Хмельницький

Історія відкриття та використання

мінеральної води «Збручанська Нафтуся»

Серед розвіданих на Хмельниччині мінеральних вод найбільш широкою славою користується унікальна за своїми запасами і лікувальними властивостями мінералізована вода з вмістом органічних речовин типу “Нафтуся”, яка в басейні Збруча виділяється в окремий підтип і має назву “Збручанська Нафтуся”.

Цікавим було відкриття цього родовища. За 2 км від Сатанова на мальовничому березі Збруча у 1965 році проводились геологічні дослідження. Під час робіт із свердловини № 11683 з 142-метрової глибини вдарив потужний фонтан води, висотою 53 м (за 1 секунду виливалось 38,9 л води). Свердловину закрили цементною пробкою. Але це тільки знизило потужність.

На воду, що просочувалась із покинутої геологами свердловини вперше звернула увагу Нестерова Марина Андріївна у 1968 році. А допомогли їй в цьому...корови.

Одного разу вона помітила, що корови, які паслись вздовж берега річки Збруч, замість того, щоб пити воду із річки, що була поруч, вишиковувались буквально в чергу до цієї свердловини. Коли вона підійшла то відчула слабкий запах сірководню. Аналіз води показав, що вона цінна за всіма показниками.

Провела Нестерова М.А. і порівняльну характеристику трускавецької “Нафтусі” та збручанської води зі свердловини, і виявила, що винайдена вода за хімічним складом наближається до знаменитої “Нафтусі”, але має іншу формулу і у своєму складі містить ряд цінних мікроелементів.

Порівняльна характеристика

трускавецької “Нафтусі” і “Збручанської”

Назва	Мінеральний склад води, г/л
Назва	Трускавецька “Нафтуся”	“Збручанська Нафтуся”
Натрій	0,0035	0,0551
Кальцій	0,1036	0,0380
Магній	0,0419	0,0365
Хлор	0,0243	0,0709
Сульфати	0,0354	0,0876
Гідрокарбонати	0,4480	0,4980
Вуглекислий газ	0,0570	0,0076
Сірководень	0,6006	0,0020
Залізо	-	0,8
Йод	-	2,9000
Бром	-	2,5000
Фосфор	-	0,2500
Кисень	-	0,1620
Біостимулятри	В наявності	В наявності
Загальна мінералізація	0,6569	0,8801
Запаси, м³ на добу	17,6	257
Використання, м³ на добу	16	12

Виникла необхідність привернення уваги до дивовижної води з боку владних структур. Було написано безліч статей в друковані засоби масової інформації, надіслано листи до Міністерства охорони здоров’я, Хмельницький облвиконком, у Міністерство геології та ін.

За відкриття мінеральної води Нестерова М.А. отримала диплом та нагрудний знак “Первооткрыватель месторождения” та грошову винагороду, яку вона перерахувала у Фонд Миру.

Детально досліджено мінеральний склад та лікувальні властивості води відповідними науковими закладами.

Згідно завдань тресту “Київгеологія” з 1973р. по 1978р. проводилась детальна розвідка запасів “Збручанської” мінеральної води Правобережною геологічною експедицією та Подільською комплексною гідрогеологічною партією.

За цей період пробурено 150 гідрогеологічних свердловин, виявлені і вивчені підземні води міоценового, сеноманського, силурійського і протерозойського водоносних горизонтів. Визначений район мінеральних вод площею 6160 км² , в центрі якого знаходиться Збручанське родовище.

Запаси мінеральної води Збручанського родовища оцінені за промисловими категоріми А+В в кількості 68 м³ за добу і за категорією С – 207 м³ за добу.

Аналізи макрокомпонентного складу мінеральних вод проводились лабораторією Правобережної геологічної експедиції та Центральною лабораторією тресту “Київгеологія”, а мікрокомпонентно-спектрального – центральною лабораторією “Київгеологія”.

Унікальність родовища полягає в наявності величезних запасів мінеральних вод, що сформувались у потужних товщах силурійських опадів, збагачених органічними залишками, за рахунок яких в процесі вилужування формуються лікувальні властивості води.

Ось деякі дані “Збручанської Нафтусі”: вода прозора, має слабкий запах сірководню, присмак парафіноподібний. Це гідрокарбонатно-магнієво-натрієва вода малої мінералізації.

Бальнеологічне вивчення мінеральних вод проводились Одеським науково-дослідним інститутом курортології і медичної реабілітації.

Перші фізіологічні дослідження були проведені на тваринах у 1971 році і тоді ж вода була визнана лікувальною.

Воду почали вживати не тільки місцеві жителі. До цілющого джерела приїжджали лікуватися люди з віддалених регіонів, адже чутка про властивості води поширилась далеко за межі області.

У 1976 році розпочалося лікування хворих “Збручанською Нафтусею” на базі санаторіїв-профілакторіїв. А біля свердловини був створений невеличкий цех по розливу води.

Санаторій “Товтри” вперше відкрив свої двері у 1989 р. На даний час в Сатанові діють три санаторії: “Товтри”, “Збруч” та “Берізка”, де лікуються “Збручанською Нафтусею” хворі з захворюваннями шлунково-кишкового тракту, печінки та жовчного міхура, нирок, сечовидільної системи, захворювань обміну речовин та багатьох інших хвороб.

Нестерова М.А. дуже відповідально і з любов’ю відносилась до становлення та розвитку сатанівського мінерального джерела. Вона впорядкувала альбоми, в яких збирала вирізки з газет, фотографії, листи та документи. Ці альбоми крок за кроком розповідають про історію відкриття та освоєння “Збручанської Нафтусі”. Заслуга Марини Андріївни не була забута. Посмертно вона стала Лауреатом премії Ради Міністрів СРСР у 1991 році.

Продовжує справу матері, дочка - Тамара Федорівна, працюючи в санаторії “Товтри”. Довгий час вони з батьком Федором Леонтійовичем плекали надію створити музей Марини Андріївни. Але, на жаль, на даний час існує тільки стенд, присвячений історії відкриття “Збручанської Нафтусі”, що знаходиться в санаторії “Товтри”.

Деякі експонати Тамара Федорівна передала в Хмельницький обласний краєзнавчий музей, де вони зберігаються та експонуються в залі “Природа рідного краю”.

ІІ. Біотичне розмаїття нашого краю (рослини, тварини, гриби та лишайники).

Говорун В.Д.

м. Хмельницький

Фауна Хмельниччини

У межах Хмельницької області, за даними професора К.І. Геренчука, на кінець 80-х років ХХ століття було поширено 311 видів хребетних тварин. Якщо розглядати по класах, то картина виглядає таким чином: круглоротих і риб – близько 40 видів, амфібій – 11 видів, рептилій – 10 видів, птахів – 190 видів, ссавців - біля 60 видів.

На Хмельниччині виділяють за ландшафтно-екологотипологічним принципом чотири основні зооценози: 1) зооценоз оброблювальних угідь, суходільних лук і пасовищ; 2) скельно-товтровий зооценоз; 3) зооценоз хвойно-широколистяних лісів; 4) водно-болотяний зооценоз.

1) У зооценозі оброблювальних угідь, суходільних лук і пасовищ тварини, як правило, страждають від надмірного застосування отрутохімікатів, добрив, оранки, гуркоту моторів (лякаються), неприємного запаху, нафтопродуктів на рослинах і грунті. Часто тварини гинуть під колесами та гусеницями.

Із земноводних у цьому зооценозі живуть такі тварини: часничниця звичайна, ропуха зелена і сіра, жаба трав’яна, квакша. Вони контролюють чисельність клопів, коваликів, ставковиків, личинок комарів і дорослих комарів.

Серед плазунів тут зустрічаються: прудка і живородяща ящірка, вуж звичайний, які страждають від отрутохімікатів, тому що з’їдають отруєних комах.

Цей зооценоз багатий на такі види птахів: граки, ворони сірі, круки, сороки, польові та хатні горобці, вівсянки звичайні, щиглики, коноплянки, сорокопуди сірі, посмітюхи, путочки, рюти, зимняки, сірі куріпки. До них приєднуються навесні фонові види: польові жайворонки, шпаки, плиски білі, ластівки сільські, чибіси, щеврики, одуд, сиворакша, сова болотяна, канюк, лунь, боривітер, лелека білий, мартин, деркач, горлиця звичайна і перепел.

Із ссавців у цьому зооценозі живуть: кріт звичайний, їжак, білозубка білочерева і мала, рукокрилі, тхір, горностай, ласка, лисиця, заєць- русак, ховрах рябий, миші (польова, мала, хатня), хом’як звичайний, полівка звичайна, борсуки, козулі, дикі свині.

2) Скельно-товтровий зооценоз характеризується тим, що земноводні в ньому мешкають такі самі, як і в зооценозі оброблювальних земель, але тут частіше трапляються квакші, більше земляних ропух, часничниць, трав’яних та гостромордих жаб. Серед плазунів тут виділяються: ящірка (прудка, зелена, живородяща), веретільниця, вужі водяний, звичайний, мідянка, степова гадюка.

У цьому зооценозі серед птахів найчастіше зустрічаються: шпак, галка, дрізд кам’яний, горобець польовий, серпокрилець, одуд, сич, пугач, боривітер звичайний, а також - всі ті види які характерні для Хмельниччини.

Фауна ссавців цього зооценозу істотно не відрізняється від інших зооценозів Хмельниччини, але є найбільш захищеною у зв’язку зі створенням заповідної території «Медобори».

3) У зооценозі хвойно-широколистяних лісів серед земноводних переважно зустрічаються: жаба трав’яна та гостроморда, квакша, кумка червоночерева, ропухи звичайна та зелена, тритони гребінчастий та звичайний.

Серед плазунів виділяються: ящірка прудка, живородяща, веретільниця, вужі звичайний, водяний, гадюка звичайна, мідянка.

Цей зооценоз щодо птахів є найбагатшим. В ньому їх проживає 85 видів.

Серед ссавців тут виділяються: свині дикі, козулі, лосі, зайці-русаки, вовчки (сірий, лісовий та горішковий), бурозубка мала, їжак, лісова полівка, хом’як звичайний, ховрах рябий, полівка звичайна та інші. На сьогоднішній день вплив людини в Хмельницькій області на види цього зооценозу найменший, бо він охороняється лісниками.

4) Водно-болотяний зооценоз на Хмельниччині характеризується такими основними ознаками:

а) досить густою гідрографічною сіткою;

б) низькі береги річок, повільна течія, заболоченість заплав;

в) в басейнах найбільших річок знаходяться численні ставки, водосховища, луки і, навіть, торфовища.

Іхтіофауна Хмельниччини включає в себе такі види риб, як карась, в’юн, щука, плітка, краснопірка, в’язь, лин, лящ, верховодка, сом, окунь, йоржі та бички. Для збагачення іхтіофауни у водойми області запускають товстолобика та білого амура. Фауна риб басейну Південного Бугу в минулому включала цінні види – білугу, стерлядь, азово-чорноморський осетр, севрюгу, керченський та чорноморський оселедці, чорноморську кільку, звичайну тюльку, чорноморський лосось, тарань, річкову камбалу. В зв’язку з побудовою на річці численних гребель, ці види вже не доходять до нашої території з Чорного та Азовського моря, за виключенням Дністра, тому їх потрібно вирощувати штучно чи будувати обвідні канали біля гребель для міграції риби. Для підвищення продуктивності рибальства слід більше уваги приділяти очищенню стічних вод, не проводити вирівнювання русел рік, боротися з браконьєрством, але дозволяти вудити рибу чесним рибалкам-любителям.

У цьому зооценозі живуть такі земноводні: жаба озерна та ставкова, кумки, тритони звичайні та гребінчасті, ропухи, квакші.

Плазуни водно-болотяного зооценозу області тепер дуже рідкісні. Лише подекуди можна спостерігати болотяну черепаху, звичайного та водяного вужів, живородящу ящірку, прудку ящірку, веретільницю. Малочисельність усіх видів плазунів вимагає їх охорони.

Серед птахів цього зооценозу виділяються: крижень, чирки (тріскунок та свистунок), кулик, чаплі, лелеки, пролітні гоголі, чубаті чернеті та інші.

До характерних підводних ссавців належать: кутора звичайна, видра річкова, полівка водяна, ондатра. Остання має високу щільність. На вологих луках поширені полівки, миші польова та маленька, ласка і горностай. Тут трапляються зайці – русаки, пацюки сірі, лисиці, тхори, бурозубки звичайні та малі, кріт, нічниці ставкова та водяна.

На Хмельниччині необхідно посилити природоохоронну роботу, створити нові заказники та резервати:

- шляхом штучного насадження збільшити площу вторинних лісів;

- на півночі області створити новий заказник лісової фауни, де будуть охоронятися: лось, лісові куниці, козулі, кажани, а з птахів – рябчики, тетереви, сірі гуси;

- у центральних районах області створити резервати для болотяних черепах, куликів, пастушків, лунів, ондатр, водяних землерийок, річкових видр, горностаїв та інших видів лісостепової зони;

- на півдні області створити резервати для степової гадюки, зеленої ящірки, водяного вужа, рябого ховраха, кам’яної куниці, пугача, степового боривітра, строкатого кам’яного дрозда та інших степових видів Хмельниччини;

- посилити просвітницьку природоохоронну роботу серед молоді та юнацтва у школах, вузах і дорослого населення.

Мальована Н. Є.

м. Хмельницький

Викопні тварини краю.

Найбільш яскравий слід у геологічному і палеонтологічному літописах нашого краю залишив неогеновий період (23-2 млн. років тому). Саме в цей час відбувається утворення карстових печер та гротів на півдні області (Атлантида, Безіменна та інші), іде “будівництво” вапнякового бар’єрного рифу – Товтр. 15-20 млн років тому південна частина області (територія нинішніх Кам’янець-Подільського, Чемеровецького, Городоцького районів) була вкрита водами теплого Сарматського моря (в обласному краєзнавчому музеї зберігаються скам’янілі рештки морських тварин того часу: морських зірок, коралів, черепашок, молюсків, морських їжаків тощо). Решта території області була сушею з широкими степовими просторами та лісами. Теплий тропічний клімат сприяв поширенню теплолюбивих тварин.

Фауна цього періоду отримала назву гіппаріонової (за характерним трипалим конем – гіппаріоном) і була схожа на сучасну фауну Африки.

Науковим підтвердженням поширення на території нашого краю теплолюбивих тварин була знахідка у 1982 році у вапняковому кар’єрі біля с.Гриців Шепетівського району великої кількості кістяних залишків викопних тварин: риб, земноводних, плазунів, птахів, ссавців (їжаків, кротів, землерийок, зайцеподібних, хижаків, хоботних, копитних).

Вагомий внесок у вивчення гіппаріонової фауни краю вніс професор Львівського держуніверситету К.А.Татаринов, палеонтологічні знахідки якого декілька років тому поповнили фонди Хмельницкього обласного краєзнавчого музею.

Найчисельнішим серед тварин неогенового періоду був гіппаріон (з грецької “гіпос” – кінь) – предок сучасного коня, але розміром, як собака. Зуби гіппаріона у великій кількості представлені в обласному краєзнавчому музеї, майже не відрізняються від зубів сучасного коня. Оскільки гіппаріон – трьохпалий кінь, - його невеличкі бічні копитця майже не торкалися ґрунту. Окремі види гіппаріонів використовували широко розставлені пальці (копитця) для пересування по м’якому та болотяному ґрунтах.

Цікавим представником гіппаріонової фауни є мастодонт. Викопні рештки цієї тварини в значній кількості були знайдені на території нашої області. Мастодонт – це предок сучасного слона. Види мастодонтів відрізнялись між собою довжиною хобота, будовою бивнів тощо. Цікавими були, так звані, лопаторилі мастодонти, в яких передня частина нижньої щелепи була довга і плоска, як “лопата”, довжиною до 2 м! За допомогою цієї “лопати” тварини викопували із дна неглибоких водойм рослинну їжу.

Серед представників гіппаріонової фауни були поширені також: олень-цервілун, куницеподібні хижаки, жовтопузики, олень-еупрокс, лагомерикс, носоріг ацератерій, косулф тощо, рештки яких можна бачити в обласному краєзнавчому музеї.

Дані тварини вимерли близько 10 млн. років тому, коли почалось похолодання. На зміну гіппаріоновій фауні прийшла мамонтова, яка легко переносила холоднечу.

Мамонти жили стадами. Висотою до 3,5 м., вони були вкриті густою шерстю, яка добре захищала їх від холоду. Голову прикрашали довгі вигнуті бивні, якими мамонти розгрібали сніг, щоб добратися до моху. На спині у тварин був горб з запасами жиру, що допомагав тваринам переживати голод. Вага цих велетнів досягала 7-8 тонн. Хоча їв мамонт дуже багато, він мав всього 4 кутніх зуби, які були пристосовані не для жування їжі, а для її перетирання.

Кістяні рештки мамонта (бивні, зуби, щелепи, різноманітні кістки) знайдені у всіх районах області. Влітку 2002 року була знайдена велика кількість кістяних залишок, зубів мамонта у Придністров’ї (частина з них зараз виставлена в експозиційному залі “Природа нашого краю” обласного краєзнавчого музею).

Поруч з мамонтами жили цікаві шерстисті (волохаті) носороги, заввишки до 1,6 м., довжиною до 3,5 м. На голові в них росли два роги, передній, у самців – до 1 м. завдовжки, був досить грізною зброєю. Але, цікаво, що ріг не мав кістяної основи, а був ніби пучком склеєного жорсткого волосся.

Цікавою твариною цього періоду був великорогий (гігантський) олень, справжньою прикрасою якого були надзвичайні роги – відстань між кінцями яких досягала до 4 м., а вага – до 40 кг. Крім того, цю дивовижну “корону” олень щорічно скидав і відрощував знову.

Багато тварин льодовикового періоду жили в печерах, яких після Сарматського періоду залишилось багато на території краю. В основному, це були хижаки: печерний лев, печерний ведмідь, печерна гієна та інші. Всі вони були набагато крупнішими за сучасних тварин. Полювання на них, потепління клімату призвели до того, що близько 10 тис.років тому вони вимерли і ми знаємо про них лише по викопних рештках, багато з яких знаходяться у фондосховищі та експозиційних залах Хмельницького обласного краєзнавчого музею.

Ільїнський С.В.

м. Хмельницький

Загальна

характеристика сучасної орнітофауни

міста Хмельницького

Вступ

Природа Хмельниччини здавна привертала увагу багатьох дослідників. Епізодичні відомості щодо фенології і способу життя окремих видів птахів краю можна знайти у Кеслера, Боголєпова, Храневича, Портенко, Шарлеманя. У декого з них подано орнітофауністичну характеристику окремих територій нашої області. Не набагато більше матеріалу знаходимо в книгах „Птицы западных областей УССР” (Страутман, 1951) та „Птицы Советского Союза” (Дємєнтьєв, Гладков, 1954). Всі відомості, подані у них, носять лише фрагментарний характер і не можуть бути використані з метою орнітофауністичної характеристики області в цілому, чи міста, зокрема. Необхідно зважати й на той факт, що всі ці праці написані досить давно, тому з’ясування сучасного стану орнітофауни м.Хмельницького видається нам досить необхідним.

Територія дослідження

Місто Хмельницький розташоване у західній частині України. Його територія розміщена у верхів’ях Південного Бугу у межах геоморфологічного округу Верхньобузька височина та природно-географічної області Подільське Побужжя (Геренчук та ін., 1964). Його площа становить 86,24 км². Площа парків та скверів міста – 195,7 га. (Статистичний щорічник…, 2005).

Основна частина території міста лежить на пологих, порослих вербою, березою та вільхою схилах заболочених долин річок Південний Буг і Плоска. Значні площі в межах міста озеленені та зайняті приватними плодовими садами. Через територію міста проходить велика кількість шосейних доріг і залізниць, оточених лісосмугами. Вздовж берегів річок часто розташовані заливні луки та ділянки, порослі очеретами.

Матеріали та методи

Дослідження переважно проводились протягом гніздових та зимових періодів 2003-2006 рр. Обліки птахів проводилися нами з допомогою методу фінських лінійних трансект (Приедниекс, Куресоо, Курлавичюс, 1986), рекомендованого як міжнародний стандарт для обліку птахів (Bibby, 1992).

З метою встановлення статусу різних птахів, проводили пошук гнізд. Для пошуку гнізд ранньою весною обстежували всю територію міста. Пізніше, у травні, повторно перевіряли заселеність гнізд. Окрім знайдених гнізд, враховувалися також птахи з гніздовим матеріалом та такі, котрі проявляли гніздову поведінку.

Результати

Протягом 4-ох років досліджень в межах адміністративної території міста Хмельницького нами виявлена присутність 158 видів птахів, котрі належать до 17 рядів (Табл. 1). Гніздова орнітофауна міста становить 104 види. Також не виключена можливість гніздування ще 14 видів птахів, оскільки вони є досить поширеними на Україні, їх ареали охоплюють досліджувану нами територію, і ми неодноразово фіксували поодинокі особини цих видів.

Таблиця 1.Сучасна орнітофауна м.Хмельницького

№	Українська назва птаха	Латинська назва птаха
	Ряд Пірникозоподібні
	Родина Пірникозові
1	Пірникоза велика	*Podiceps cristatus*
2	Пірникоза сірощока	*Podiceps grisegena*
3	Пірникоза чорношия	*Podiceps nigricollis*
4	Пірникоза мала	*Podiceps ruficollis*

	Ряд Пеліканоподібні
	Родина Пеліканові
5	Баклан великий	*Phalacrocorax carbo*

	Ряд Лелекоподібні
	Родина Чаплеві
6	Чепура велика	*Egretta alba*
7	Чапля сіра	*Ardea cinerea*
8	Бугайчик	*Ixobrychus minutes*
9	Бугай	*Botaurus sttellaris*
10	Квак	*Nycticorax nycticorax*
	Родина Лелекові
11	Лелека білий	*Ciconia ciconia*
12	Лелека чорний	*Ciconia nigra*

	Ряд Гусеподібні
	Родина Качкові
13	Лебідь-шипун	*Cygnus olor*
14	Чирянка велика	*Anas guerguedula*
15	Чирянка мала	*Anas crecca*
16	Свищ	*Anas Penelope*
17	Широконіска	*Anas clypeata*
18	Крижень	*Anas platyrhynchos*
19	Нерозень	*Anas strepera*
20	Попелюх	*Anas acuta*
21	Гоголь	*Bucephala clangulla*
22	Крех малий	*Mergus albellus*

	Ряд Соколоподібні
	Родина Яструбові
23	Осоїд	*Pernis apivorus*
24	Шуліка чорний	*Milvus migrans*
25	Лунь польовий	*Circus cyaneus*
26	Лунь очеретяний	*Circus aeruginosus*
27	Яструб малий	*Accipiter nisus*
28	Яструб великий	*Accipiter gentilis*
29	Зимняк	*Butelo lagopus*
30	Канюк звичайний	*Buteo buteo*
31	Змієїд	*Circaetus gallicus*
32	Підорлик малий	*Aquila* *pomarina*
33	Боривітер звичайний	*Falco tinnunculus*

	Ряд Куроподібні
	Родина Фазанові
34	Куріпка сіра	*Perdix perdix*
35	Перепілка	*Coturnix cotumix*

	Ряд Журавлеподібні
	Родина Пастушкові
36	Деркач	*Crex crex*
37	Погонич звичайний	*Porzana porzana*
38	Погонич малий	*Porzana parva*
39	Лиска	*Fulica atra*
40	Курочка водяна	*Gallinula chloropus*

	Ряд Сивкоподібні
	Родина Сивкові
41	Пісочник малий	*Charadrius dubius*
42	Чайка	*Vanellus vanellus*
	Родина Баранцеві
43	Коловодник лісовий	*Tringa ochropus*
44	Коловодник болотяний	*Tringa glareola*
45	Коловодник звичайний	*Tringa tetanus*
46	Коловодник чорний	*Tringa erythropus*
47	Коловодник великий	*Tringa nebularia*
48	Набережник	*Actitis hypoleucos*
49	Брижач	*Philomachus pugnax*
50	Баранець звичайний	*Gallinago gallinago*
51	Баранець великий	*Gallinago media*
52	Слуква	*Scolopax rusticola*
	Родина Мартинові
53	Мартин звичайний	*Larus ridibundus*
54	Мартин сріблястий	*Larus argentatus*
55	Крячок білощокий	*Chlidonias hybrida*
56	Крячок білокрилий	*Chlidonias leucopterus*
57	Крячок чорний	*Chlidonias niger*
58	Крячок річковий	*Sterna hirundo*

	Ряд Голубоподібні
	Родина Голубові
59	Припутень	*Columba palumbus*
60	Горлиця садова	*Streptopelia decaocto*
61	Голуб сизий	*Columba livia*

	Ряд Зозулеподібні
	Родина Зозулеві
62	Зозуля	*Cuculus canorus*

	Ряд Совоподібні
	Родина Совові
63	Сова вухата	*Asio otus*
64	Сова болотяна	*Asio flammeus*
65	Сич хатній	*Athene noctua*
66	Сова сіра	*Strix aluco*

	Ряд Серпокрильцеподібні
	Родина Серпокрильцеві
67	Серпокрилець чорний	*Apus apus*

	Ряд Дрімлюгоподібні
	Родина Дрімлюгові
68	Дрімлюга	*Caprimulgus europaeus*

	Ряд Одудоподібні
	Родина Одудові
69	Одуд	*Upupa epops*

	Ряд Ракшеподібні
	Родина Рибалочкові
70	Рибалочка	Alcedo atthis

	Ряд Дятлоподібні
	Родина Дятлові
71	Крутиголовка	*Jyns torquilla*
72	Жовна сива	*Picus canus*
73	Жовна зелена	*Picus viridis*
74	Дятел звичайний	*Dendrocopos major*
75	Дятел сірійський	*Dendrocopos syriacus*
76	Дятел середній	*Dendrocopos medius*
77	Дятел малий	*Dendrocopos minor*

	Ряд Горобцеподібні
	Родина Ластівкові
78	Ластівка берегова	*Riparia riparia*
79	Ластівка сільська	*Hirundo rustica*
80	Ластівка міська	*Delichon urbica*
	Родина Жайворонкові
81	Посмітюха	*Galerida cristata*
82	Жайворонок польовий	*Alauda arvensis*
	Родина Плискові
83	Щеврик лісовий	*Anthus trivialis*
84	Щаврик лучний	*Anthus pratensis*
85	Плиска жовта	*Motacilla flava*
86	Плиска жовтоголова	*Motacilla citreola*
87	Плиска біла	*Motacilla alba*
	Родина Сорокопудові
88	Сорокопуд терновий	*Lanius collurio*
89	Сорокопуд сірий	*Lanius excubitor*
	Родина Вивільгові
90	Вивільга	*Oriolus oriolus*
	Родина Шпакові
91	Шпак звичайний	*Sturnus vulgaris*
92	Шпак рожевий	*Sturnus roseus*
	Родина Воронові
93	Сойка	*Garullus glandarius*
94	Сорока	*Pica pica*
95	Галка	*Corvus monedula*
96	Грак	*Corvus frugilegus*
97	Ворона сіра	*Corvus cornix*
98	Крук	*Corvus corax*
	Родина Воловоочкові
99	Волове очко	*Troglodytes troglodytes*
	Родина Омелюхові
100	Омелюх	*Bombycilla garrulus*
	Родина Тинівкові
101	Тинівка лісова	*Prunella modularis*
	Родина Кропив’янкові
102	Кобилочка солов’їна	*Locustela luscinioides*
103	Кобилочка річкова	*Locustella fluviatilis*
104	Очеретянка лучна	*Acrocephalus schoenobaenus*
105	Очеретянка ставкова	*Acrocephalus scirpaceus*
106	Очеретянка чагарникова	*Acrocephalus palustris*
107	Очеретянка велика	*Acrocephalus arundinaceus*
108	Берестянка звичайна	*Hippolais icterina*
109	Кропив’янка чорноголова	*Sylvia atricapilla*
110	Кропив’янка садова	*Sylvia borin*
111	Кропив’янка прудка	*Sylvia curruca*
112	Кропив’янка сіра	*Sylvia communis*
113	Вівчарик-ковалик	*Phylloscopus collybita*
114	Вівчарик весняний	*Phylloscopus trochilus*
115	Вівчарик жовтобровий	*Phylloscopus sibilatrix*
	Родина Золотомушкові
116	Золотомушка жовточуба	*Regulus regulus*
	Родина Мухоловкові
117	Мухоловка сіра	*Muscicapa striata*
118	Мухоловка строката	*Ficedula hypoleuca*
119	Мухоловка білошия	*Ficedula albicollis*
120	Трав’янка лучна	*Saxicola rubetra*
121	Трав’янка чорноголова	*Saxicola torquata*
122	Кам’янка звичайна	*Oenanthe oenanthe*
123	Горихвістка звичайна	*Phoenicurus phoenicurus*
124	Горихвістка чорна	*Phoenicurus ochruros*
125	Вільшанка	*Erithacus rubecula*
126	Соловейко східний	*Luscinia luscinia*
127	Синьошийка	*Luscinia svecica*
128	Чикотень	*Turdus pilaris*
129	Дрізд чорний	*Turdus merula*
130	Дрізд співочий	*Turdus philomelos*
	Родина Суторові
131	Синиця вусата	*Panurus biarmicus*
	Родина Довгохвостосиницеві
132	Синиця довгохвоста	*Aegithalos caudatus*
	Родина Синицеві
133	Ремез	*Remiz pendulinus*
134	Синиця блакитна	*Parus caeruleus*
135	Гаїчка-пухляк	*Parus montanus*
136	Гаїчка болотяна	*Parus palustris*
137	Синиця чорна	*Parus ater*
138	Синиця велика	*Parus major*
	Родина Повзикові
139	Повзик	*Sitta europaea*
	Родина Підкоришникові
140	Підкоришник звичайний	*Certhia familiaris*
	Родина Горобцеві
141	Горобець хатній	*Passer domesticus*
142	Горобець польовий	*Passer montanus*
	Родина В’юркові
143	Зяблик	*Fringrlla coelebs*
144	В’юрок	*Fringilla montifringilla*
145	Щедрик	*Serinus serinus*
146	Чиж	*Spinus spinus*
147	Зеленяк	*Chloris chloris*
148	Щиглик	*Carduelis carduelis*
149	Коноплянка	*Acanthis cannabina*
150	Чечітка звичайна	*Acanthis flammea*
151	Чечевиця	*Carpodacus erythrinus*
152	Шишкар ялиновий	*Loxia curvirostra*
153	Снігур	*Pyrrhula pyrrhula*
154	Костогриз	*Coccothraustes coccothraustes*
	Родина Вівсянкові
155	Просянка	*Emberiza calandra*
156	Вівсянка звичайна	*Emberiza citrinella*
157	Вівсянка очеретяна	*Emberiza shoeniclus*
158	Пуночка	*Plectophenax nivalis*

Більшість гніздових видів становлять перелітні птахи, хоча і в їх популяціях іноді зустрічаються особини, які залишаються на зимівлю. В межах міста Хмельницького така поведінка властива рибалочці, шпаку та дрозду чорному. Разом з тим у місті відмічено 43 види птахів, для яких осілий спосіб життя є типовим.

Частина виявлених видів періодично з’являється на досліджуваній території лише у зимовий період. До таких належать: омелюх, чечітка звичайна, сорокопуд сірий, чиж, в’юрок, золотомушка жовточуба, снігур, шишкар ялиновий та зимняк.

Дуже рідко траплялися випадки зальотів баклана великого, креха малого, рожевого шпака та пуночки. Щодо перших трьох видів, то вони разово були відмічені на прольоті, а останній вид зимою 2006 року.

Висновки

1. Різноманітність біотопів та значна площа ділянок з незначним рівнем антропогенного навантаження створюють досить сприятливі умови для існування птахів в м.Хмельницькому.

2. Дві третини виявлених видів птахів є гніздовими в межах досліджуваної території.

3. Видовий склад птахів м.Хмельницького досить різноманітний і представлений різними екологічними групами.

4. Можливі зальоти птахів, ареали яких знаходяться далеко за межами Хмельницької області.

Юглічек Л.С.

м. Хмельницький

Первоцвіти Хмельниччини: бережімо їх

Первоцвіти - рослини, які сприймаються нами як символи весни. Вони першими зацвітають, даруючи людям свою тендітну красу. Це так звані ефемероїди - рослини з коротким періодом вегетації. Надземна частина їх швидко розвивається і швидко відмирає. Рослини мають видозмінені підземні пагони - цибулини, бульби, кореневища, в яких накопичують поживні речовини, що дають змогу швидко розвиватись навесні. Ефемероїди рано зацвітають і швидко відцвітають. Часом не встигнеш намилуватись, як вони всихають, переводячи свої поживні речовини в підземні органи. В килимі літніх трав ефемероїдів не знайти.

Серед червонокнижних первоцвітів на Хмельниччині зростають підсніжник звичайний, шафран гейфелів, цибуля ведмежа, сон-трава велика, сон-трава чорніюча. Дуже рідкісними є первоцвіт звичайний, зубниця залозиста, що занесені до списку рідкісних рослин Хмельницької області.

Одними з перших зацвітають підсніжники. Ще й сніг не зійшов, а вже заявляються тендітні квіти на тонких стебельцях. На Хмельниччині зростає один із трьох відомих на території України видів роду підсніжникових - підсніжник білосніжний. В Україні поширений переважно на Правобережжі, трапляється в Карпатах та Прикарпатті, на півдні Полісся, в Лісостепу. Підсніжник білосніжний - невелика рослина, висота її зрідка перевищує 15см. Має одну звислу квітку. Молоді листочки згорнуті в трубочку. Рано навесні вони пробиваються крізь товщу грунту, оберігаючи квітку, що міститься між ними. Згодом, коли квітка відцвітає, листочки значно подовжуються.

Латинська назва підсніжника - галантус - походить від грецьких слів “гала” - молоко і “антос” - квітка. Тому інколи його і називають “молочною квіткою”.

Існує легенда. Одного разу з коловерті морської піни з'явилась молода дівчина - Галатея. На березі на неї чекав стрункий і далекозорий юнак Ацис. Він був одягнений в сизо-зелені шати. Але замріяного юнака підстеріг горбатий циклоп Поліфем і розчавив його гранітною скелею. З-під скелі раптово задзюрчало джерельце, утворилась річка, на смарагдових берегах якої зарясніли білі квіти.

Не дочекавшись коханого, Галатея пішла провідати названу матір. Посейдон, почувши, що в його царстві з'явилась невідома красуня, прийшов познайомитись з нею. Бог запропонував їй бути помічницею - володаркою кількох морів, проте Галатея відмовилась. Образився і розгнівався кучеряво-сивий Посейдон і вирішив помститися. На дівчину, яка купалась в морі, звалився страшний дев'ятий вал. Неначе кришталева ваза розбилась Галатея на дрібні віртуальні частинки, які розлетілись в різні куточки світу. Ті, що полетіли догори, утворили Молочний Шлях і далекі Галактики, а ті, що впали на землю, проросли підсніжниками - рослинами з білосніжними, як тіло Галатеї, квітами та сизо-зеленими листочками, неначе одяг Ациса.

Легенда стверджує, що ті, хто їх зриває, і ті, хто їх дарує, а також ті, хто їх продає і купує, ніколи не будуть щасливими в коханні. Правда це чи ні? Не відомо. Проте відомо, що підсніжник дуже страждає від людини. Саме його найчастіше зривають на букети. Цибулини використовують для приготування ліків. Підсніжник останнім часом скорочує своє поширення. Все більше його місцезростань поблизу міст зникає.

Надзвичайно гарно квітує шафран гейфелів. Згідно з древньогрецькою легендою виникнення назви роду (лат. крокуси) пов'язано з ім'ям юнака Крока, який змагався в киданні диска з Гермесом. Випадково Крок попав під удар диску, який кинув в його бік Гермес, і загинув. На місці пролитих крапель крові виросли квіти крокусів. Народні назви: брандуша, командруша, курочки, маслянки, сиротень.

Це карпатсько-балканський вид. Він порівняно часто трапляється в Карпатах і дуже рідко на заході Поділля в Тернопільській та Хмельницькій областях, де проходить східна межа його поширення. Місця, де зростає шафран на Хмельниччині, взяті під охорону. Це заказники “Панівецька дача”, “Сатанівська дача”, “Совий яр”, “Циківський”.

Шафран гейфелів - багаторічна трав’яниста рослина з вкороченим стеблом, потовщеним біля основи у формі цибулини. Надземного стебла не має. Росте у вологих листяних лісах, лісових галявинах, у криволіссі. Зацвітає на 4-5-й рік життя в березні-квітні, коли ще не розтанув сніг. Квіти поодинокі фіолетові з яскраво жовтими приймочками маточок. Вранці квіти розкриваються, а ввечері закриваються. Розмножується шафран бульбоцибулинами та насінням. Рослини нещадно знищуються. Крім того, що шафран - рослина декоративна, вона ще й лікарська. Через масовий збір (до того ж з бульбоцибулинами) для продажу ареал виду значно скоротився.

Інтенсивно знищується внаслідок високих харчових та лікарських властивостей і цибуля ведмежа, яку в народі називають левурдою, черемшою, лісовим часником. Латинська назва “галіум” означає “дуже запашний”.

На Україні рослина звичайно зростає в Карпатах, зрідка на Поліссі та в Лісостепу, дуже рідко в Степу. Місцезростання пов'язані із затіненими вологими широколистяними лісами.

Це пізньовесняний ефемероїд. Рано навесні, коли ліс лише починає пробуджуватись, ця рослина вже підіймає над землею на довгих черешках два широких листки, схожі на листки конвалії. Їх збирають для приготування салатів. Часто викопують і цибулини. Їх вживають як лікувальний засіб. Квітує черемша у травні. Її квіткова стрілка несе зонтикоподібне суцвіття із білих квіток, що нагадують зірочки. Під час цвітіння рослини виділяють велику кількість запашної ефірної олії, створюючи на лісових галявинах п’янкий і одурманюючий аромат. Вид нерідко утворює зарості. Рано навесні вони нагадують оксамитовий килим, пізніше, коли квітують - білу пухнасту ковдру. Незважаючи на те, що цибуля ведмежа легко розмножується насінням і вегетативно, кількісний склад природних популяцій істотно зменшується.

Сон великий (сон-трава велика) поширений на Подільській височині. Зрідка трапляється в Західному та Правобережному Лісостепу. Зростає на галявинах дубових лісів, сонячних узліссях, сонячних схилах Товтр. На Хмельниччині охороняється в заказниках “Циківський”, “Чапля”, “Панівецька дача”. Трапляється поодинці або невеликими групами.

Рослина заввишки 10-40 см з густим жовтим опушенням, коротким кореневищем. Цвіте у квітні-травні. Квітка сону великого схожа на світлофіолетові дзвоники (діамером 3,5-6см). Оберігаючи пилок від роси і туманів, вона схиляється, ніби дрімає. Тому і назвали в народі цю рослину сон-травою. В негоду та ввечері квіти сону закриваються.

Ця рослина овіяна легендами. Одна з них - про мисливця, який побачив як ведмідь лизав корінь сон-трави, а потім солодко заснув. Мисливець і собі скуштував кореня і також заснув. З давніх давен молоді дівчата клали під подушки квітки сон-трави, щоб прийшов гарний сон і приснився наречений.

Латинська назва роду “пульсатілла” походить від латинського слова “пульсате”, що означає приводити в рух, дзвонити. Квітки сону, ніби дзвони, розхитуються під поривами вітру. А при найменшому дотику до стебла зрілі плодики відділяються від материнської особини і легко переміщаються потоками повітря. Насіння падає і зразу заривається в грунт. Воно не має стану спокою і швидко проростає. Раніше досвідчені ботаніки визначали зрілість насіння сону за допомогою гітари. Якщо на віддалі 50 см від суцвіття зазвучить бас і хоч одна насінина вилетить із суцвіття - слід збирати насіння і воно дасть 100% схожість.

Крім сону великого в нашій області зростає і сон чорніючий. Спектр його місцезростань досить широкий - соснові ліси, узлісся, лучностепові ділянки. Квітки його - темно-фіолетові, вузько дзвоникоподібні.

Надзвичайно гарні квіти сон-трави зривають на букети, рослину використовують як лікарську. Часто популяції зникають внаслідок випасання худоби.

Вимагають охорони і рідкісні ранньоквітучі рослини, що не занесені до Червоної книги України. Серед них особливе місце посідає первоцвіт звичайний. На Україні він переважно поширений в гірському Криму, рідше –передгір’ї та гірському лісовому поясі Карпат і дуже рідко - на Поліссі. Зростає в старих вологих широколистяних лісах. На рівнині України це дуже рідкісний вид. Відомі лише два його місцезростання: одне біля Шепетівки, друге - біля Житомира. Вони знаходяться приблизно на одній широті із єдиною і вже втраченою в Польщі Дембувською популяцією в околицях Любліна.

Первоцвіт звичайний масово викопують і продають на ринках. Ми можемо втратити його так, як втратили поляки.

Отже, первоцвіти в небезпеці. А ми їх жорстоко зриваємо, забуваючи про те, що рослина, у якої зірвали надземну частину, квітку, не зможе дати насіння, а отже продовжити рід. Великі букети несемо додому, хоча знаємо, що первоцвіти довго не стоять у вазах, швидко в'януть - рослини вологих весняних лісів не витримують сухе повітря наших квартир. Весняні квіти краще не чіпати: вони привабливіші в природному середовищі.

Продавці первоцвітів часто виривають їх з грунту разом з бульбами, бульбоцибулинами, завдаючи непоправної шкоди популяціям. Знищуючи первоцвіти, вони розривають і нищать підстилку лісів, галявин, узлісь, на яких ті зростали. Щоб зібрати 30-40 букетиків ранніх квітів, браконьєру потрібно знищити до 400 м поверхні грунту лісу. Якщо врахувати, що первоцвіти суцільним килимом не ростуть, то площа збільшиться в 10 разів. На місце кореневищних ефемероїдів приходять бур'яни. Змінюється склад фітоценозів.

На наших ринках торгують первоцвітами, коли на Хмельниччині вони ще не цвітуть. Квіти привозять з Криму, Карпат. Зокрема з Карпат везуть до нас білоцвіт весняний - червонокнижний вид з білими дзвоникоподібними квітками, проліску дволисту - рідкісну зникаючу рослину з блакитними суцвіттями. Крим і Карпати стали постачальниками ранньоквітучих рослин, що реалізуються на величезній території СНД. Дещо пізніше починають нищити свої Хмельницькі ефемероїди.

Кльоц О.М.

смт. Чемерівці

Сатанівська Бучина – перлина Поділля.

З поміж перлин нашої природи чи не найвідомішою є Сатанівська лісова дача Ярмолинецького держлісгоспу. Площа її понад 4000 гектарів. Розташована в південно-західній частині області, у Городоцькому і частково Чемеровецькому районах.

... Ще здаля, на горизонті, над довколишніми полями бовваніють пагорби, вкриті лісами. Вишикувались в ряд і нагадують хребет велетенського доісторичного динозавра. Воно й не дивно: в цій місцині окремі горби сягають рекордних для Хмельниччини значень по висоті над рівнем моря - 400 - 410 метрів!

За горбистим пасмом, глибоко внизу /перепад висот складає 150 - 170 метрів!/, затиснутий його широким підніжжям звивається річка Збруч, несучи свої води у сивий Дністер. Саме тут, поблизу одного з найдревніших на Поділлі містечок – Сатанова, початок відрізку знаменитого Товтрового кряжу на теренах Хмельницької області.

Товтрове пасмо - оригінальне геологічне утворення. Не має аналогів не тільки в Україні, але й в усій Європі. Товтри є давнім рифом, що виник вздовж берегової лінії на мілководді міоценового моря близько 25-14 мільйонів років тому. Самобутність цього рифу полягає в тому, що він складений не коралами, як більшість сучасних і викопних рифів світу, а рештками вапнякових водоростей /літотамній/, моховаток, молюсків, морських червів тощо.

Ще одна, але вже сучасна особливість: товтри один з небагатьох куточків рідного краю, де збереглися ділянки букових лісів природного походження. Видатний український вчений-лісівник академік П.С.Погребняк, котрий досліджував сатанівські ліси в першій половині XX століття, назвав місцеві бучини “острівцями” або “рефугіями”. Тобто реліктовими ділянками. Він відносив їх до морозо- та посухостійких екологічних типів, на відміну від букових лісів Карпат, інших регіонів Центральної і Західної Європи. Сатанівська бучина, наче острівок знаходиться за 100 - 120 км східніше межі суцільного ареалу бука лісового. Ця цінна лісова порода є переважно гірським видом і полюбляє вологий клімат. Саме завдяки найбільшим висотам Товтрового пасма в районі Сатанова, порівняно з іншими рівнинними територіями, там випадає відносно більше опадів, особливо в теплу пору року.

Ще якихось 600 - 800 років тому, за більш сприятливих для бука кліматичних умов бучини мали поширення на усій території Поділля і Правобережного лісостепу. Свідченням цього є групи бука лісового в інших лісництвах того ж Ярмолинецького держлісгоспу, в Старокостянтинівському держлісгоспі, в окремих лісових масивах Вінничини. Це підтверджується також результатами палеоботанічних досліджень. Є навіть географічні назви окремих населених пунктів - Буки у Житомирській, Черкаській та Київській областях.

Декілька століть тому у сатанівських лісах бук був найпоширенішою породою. Одначе, внаслідок хижацької експлуатації лісових ресурсів у XIX ст. та на початку XX ст. букові лісостани були істотно винищені. Така тенденція збереглася до середини 70-х років минулого століття. Старих, природного походження насаджень бука лісового в Сатанівській лісодачі залишилося тільки 250 гектарів!

У довоєнні роки сатанівська бучина була єдиною в Україні. Лісоводи дбайливо доглядали за нею. Проводили заготівлі насіння для лісових господарств. Після війни інтерес до розведення бука в Правобережному лісостепу згас. Тільки на старті 60-х років, стривожені долею рівнинного бука вчені-лісівники, працівники лісового господарства серйозно зайнялися насінництвом і культивуванням бука. З сатанівської бучини було отримано велику партію насіння, вирощено сіянці і закладено лісокультури бука лісового.

Завдяки зусиллям і ентузіазму працівників об'єднання “Хмельницькліс” та Сатанівського лісництва негативну тенденцію стосовно бука вдалося переламати на краще. Наукові, організаційні і технічні заходи втілилися у конкретні результати. Площі під лісокультурами бука в сатанівських лісах стали зростати. На тепер загальна площа лісостанів з участю бука понад 500 гектарів. Найстаріші дерева бука ростуть в 39 кварталі. Їх вік понад 170 років. У 33, 36 кварталах окремі велетні мають в обхваті 2 і більше метрів.

В чистих букових насадженнях окрім бука до складу деревостану входять граб, дуб черешчатий, береза бородавчаста, черешня. Вік таких насаджень 70 - 100 років. Підлісок майже відсутній. В травостої переважають характерні для таких лісів види: копитень європейський, зеленчук жовтий, маренка запашна, яглиця звичайна, осока волосиста, фіалка лісова, зубниці залозиста та бульбиста та інші.

За попередніми даними флора Сатанівської лісодачі налічує до 400 видів вищих рослин, що складає до 30 відсотків від флори Товтрового кряжу. Серед них немало таких, що знаходяться на границі свого ареалу, а також рідкісних для Хмельниччини та України. Своєрідний “червоний список” включає 45 видів рослин. З них -15 занесено в друге видання “Червоної книги України”.

Тут трапляються рослини, основний ареал яких за десятки і більше кілометрів західніше. То передусім реліктові папороті: листовик сколопендровий, багаторядник шипуватий, аспленїй чорний; квіткові рослини-скополія карніолійська, крем’яник гарний, жовтець Запаловича. До рідкісних і зникаючих належать - хвощ великий, підсніжник звичайний, цибуля ведмежа, аконіт шерстистовустий. На крутосхилі однієї з товтр, поблизу річки Збруч знаходиться найбільша за площею на Волино-Подільській височині ділянка грабового лісу /до 3 га/, де зростае релікт третинного періоду, вимираючий вид вічнозелений чагарничок - бруслина карликова. Окрім того, тут можна натрапити на цілу низку цінних представників родини орхідних: булатку великоквіткову, любок дволисту та зеленоцвіту, коручки морозниковидну, темно-червону, гніздівку звичайну, зозулині сльози яйцелисті, билинець комариний...

Відносно багата і місцева фауна. Над узліссям та зрубами чигають на здобич шуліка чорний, канюк, боривітер. По вечорах іноді долинає з глухих нетрів моторошний голос пугача - найбільшого птаха серед сов. Неодноразово бачили в цих місцях чорного лелеку, проте гнізда поки що не знайдено. На жаль із-за високої освоєності території придатних місць для гніздування червонокнижних видів майже не залишилося.

В лісах дачі не рідкість косулі, дикі свині. Як пощастить можна натрапити і на лося та оленя. В кам’янистих місцях товтр водяться борсук, лісова та кам’яна куниці, білка тощо. По берегах р. Збруч мешкає видра, ондатра. Із земноводних тут помічено тритона гребінчастого, жерлянку червонобрюху, жабу гостроморду та трав’яну. Водяться декілька видів плазунів: вуж, гадюка, мідянка, ящірки прудка та зелена...

Не випадково сатанівські ліси, як досить неповторна та унікальна частина Товтрового пасма вже давно стала своєрідною Меккою для вчених різних галузей знань. До прикладу, геологію і геоморфологію тут вивчали В.Д. Ласкарев, П.Л.Тутковський, І. К. Королик, К.І.Геренчук. Рослинний світ досліджували І.Ф.Шмальгаузен, М.І.Котов, Б.В.Заверуха, Ю.Р.Шеляг-Сосонко, М. М.Круцкевич та багато інших. Про фауну йдеться у працях В.П. Храневича, К.А. Татаринова, В.І Гулая, Ю.С.Куща. Особливу роль Сатанівська бучина відіграла у створенні основ вітчизняної лісової типології. Її розпочали створювати маститі вчені-лісівники П.П.Кожевников та Е.В.Алєксєєв. Як наука про типи лісів України вона була завершена академіком П.С.Погребняком.

Результати різнобічних досліджень лягли в основу охорони і раціонального використання природних ресурсів Сатанівської бучини. З метою збереження для нащадків природних насаджень бука лісового в 1974 році був створений один з перших на Хмельниччині заказник загальнодержавного значення Сатанівська дача площею 250 га. Звичайно, такі розміри заповідної території не охоплювали все екологічне різноманіття лісових насаджень за участю бука. На початку 9О-х років того ж століття під охорону держави відведено вже 1772 га. Заказник Сатанівська дача поміняв назву на Сатанівський лісовий. Тоді ж було створено ще один заказник - Іванковецький ландшафтний площею 1014 га.

Кількісні зміни вимагали якісних. Вчені, природоохоронна громадськість виступили з ініціативою створення на товтрах Хмельниччини національного природного парку. І вона увінчалася успіхом. В 1996 році на теренах трьох адміністративних районів – Кам’янець-Подільського, Чемеровецького та частково Городоцького народився один з найбільших в Європі природних національних парків “Подільські товтри”. Окрім згаданих двох заповідних територій до його складу увійшов весь лісовий масив Сатанівськоі лісодачі.

Тепер сатанівська бучина, в широкому розумінні слова, без перебільшення є науковим, навчальним та освітнім полігоном, роль якого з часом зростатиме. Щороку працівниками НПП “Подільські товтри” спільно з лісівниками Ярмолинецького держлісгоспу і Сатанівського лісництва, освітянами проводять дослідження природних комплексів та їх компонентів, організовують еколого-освітні заходи - екскурсії, туристичні походи тощо.

Попри все добре є в заказниках, і в цілому всіє території лісового масиву лісництва чимало проблем, котрі потребують невідкладного розв’язання. Великої шкоди трав’янистому покриву, підросту бука завдає масове нерегульоване випасання худоби мешканцями сіл Іванківці, Кринцилів, інших прилеглих населених пунктів. На грані зникнення окремі популяції рідкісних і зникаючих видів рослин: бруслини карликової, хвоща великого, орхідних.

Додаткового навантаження на біогеоценози заказників, особливо Іванковецького, додає Сатанівський рекреаційний вузол. Адже в межах лісодачі функціонує відомий в Україні, а тепер і в Європі бальнеологічний курорт Сатанів з його цілющими мінеральними водами. Щороку сюди прибувають тисячі людей на відпочинок і оздоровлення. Значна частина їх - неорганізовані. Прилегла до курорту майже двокілометрова зона з лісовою та лучною рослинністю постійно деградує через протоптані стежки, винищені на букети красиво квітучі рослини. Вирубуються дерева та кущі, засмічується територія.

... Отож, раціональне поєднання господарського, рекреаційного використання з охороною і дбайливим ставленням до природних багатств цього унікального куточка природи стає основним завданням колективу національного природного парку “Подільські товтри”, всього природоохоронного активу краю.

Кухоцька Н. В.

м. Нетішин

Сангушків ліс – пам’ятка природи

і свідок тривожних подій.

Ліс… Загадковий, пишний, урочистий. Він вабить до себе завжди, ніколи не залишаючи нас байдужими: весною, настояний на п’янкому трунку первоцвітів і сповнений пташиним співом; влітку – повний дарів - ягід, грибів, цілющих трав; восени – він як прихисток смутку, як пожежа почуттів, що знайшла відблиск у жовтогарячому листі; взимку – тут казкові хороми чистоти і величі.

Ми звикли до нього. Можливо, саме тому і перестали помічати його красу і неповторність. Кожної миті він – інший, та завжди співзвучний стану душі.

Зеленим щитом прикриває ліс наше земне буття: дає повітря, насичене животворним киснем, вловлює тонни пилу та знешкоджує отруйні гази в атмосфері. Міцні корені лісових масивів рятують від пересихання та забруднення водні артерії, а могутні стовбури з пишними кронами зупиняють суховії.

А ще ліс – це джерело натхнення та здоров’я.

Здавалося б – що нового можна знайти у ходжених-переходжених околицях, де ніде яблуку впасти від людей? І що цікавого в сосні, дубі чи березі, які знані нами з того самого моменту, коли ми почали осягати розумом і серцем світ, що нас оточує? Звичайно, для тих, кого опанувала байдужість до всього, крім власного благополуччя, ця тема, мабуть, нецікава, як і все подібне, що вимагає хоч крапельки духовних затрат. Та, слава Богу, все більше і більше наших сучасників живуть за принципом, що не хлібом єдиним живе людина. Якраз на них і робить ставку наше майбутнє. Є речі, які не треба доводити, вони повинні бути часткою нас самих, зокрема , до них відносять і справжню любов до рідного краю, до всього живого в ньому. Є люди, які присвятили справі вивчення і охорони природи своє життя. Серед них – Валерій Васильович Новосад - кандидат біологічних наук, директор Ботанічного музею НАН України, член-кореспондент Екологічної Академії наук України, член національної комісії з питань “Червоної книги України” та Любов Іванівна Крицька – кандидат біологічних наук, український ботанік, флорист, систематик вищих рослин. Вони – знавці своєї справи, невтомні ентузіасти, цікаві і неординарні люди. Їх наукові дослідження в нашому регіоні стали можливими завдяки сприяння міської влади, безпосередньо Галини Йосипівни Фурманчук – співзасновника Української екологічної Ліги, завідуючої відділом культури (2002-2006 рр.) виконавчого комітету м. Нетішина та Оксани Василівни Кононюк – директора Нетішинського краєзнавчого музею. На базі музею вже кілька років поспіль проводяться ботанічні експедиції, в яких беруть участь наукові співробітники відділу природи музею спільно із науковцями НАН України. Вони досліджують видове різноманіття флори нашого краю, проводять комплексно-цільові дослідження рідкісних і зникаючих рослин, вивчають стан природо-заповідної мережі та популяції рослин, які знаходяться під охороною, а ще ці люди популяризують екологічну освіту, що вкрай необхідно для гармонійного виховання молодого покоління.

Так на базі музею розроблено і запроваджено в дію програми “Музей – школі” та “Музей – дошкільнятам”, в рамках яких наукові співробітники проводять музейні уроки для школярів міста та регіону і заняття для дошкільнят. Це, свого роду, нетрадиційний підхід до екологічного виховання, але практика показала, що він значно ефективніший, ніж класичний. Естетично оформлені експозиції розкривають перед дитиною всю багатогранність природи, показують її різноманіття, створюють гармонійний емоційно-психологічний стан аби через візуальні враження впливати на аналітичне сприйняття та запам’ятовування.

В серпні 2003 року в черговій ботанічній експедиції взяли участь В.В. Новосад, Л. І. Крицька, О. В. Кононюк, Г. Й. Фурманчук, Н. В. Кухоцька, О.М. Романчук, С. І.Головко. Експедиція зробила своєрідне відкриття – Сангушків ліс, справжню скарбницю флори. Виявлення тут місцезростань рідкісних та червонокнижних рослин стало підставою для запропонування оголошення цієї території об’єктом природо-заповідного фонду. Також завдяки цьому відкриттю виникла ідея створити туристсько-екологічний маршрут, який проляже місцями бойової слави, трудової звитяги наших земляків та ознайомить із пам’ятками природи, на які багата рідна земля.

Відправною точкою маршруту стане Нетішинський міський краєзнавчий музей, далі – панорама ХАЕС, Лиса Гора – місце стоянки партизанського загону в роки Великої Вітчизняної війни; доти оборонної лінії Сталіна, зведені в 1938-1939 роках; сірководневі джерела в селі Білотин (завдяки яким в середині 19 ст. функціонував лікувальний санаторій), кордон лісника в селі Сторониче та Сангушків ліс – пам’ятка природи, колишнє володіння князів Сангушків.

Село Сторониче, що в Ізяславському районі, від Нетішина відділяють якихось 15 км., і… неначе ціла епоха. Поряд з енергетичним підприємством-гігантом і багатоповерхівками красеня-міста – охайні біленькі поліські хати, взяті в полон старого лісу і чаруючої тиші…

На краю села – могутній бук, якому за 200 років, розкинув віти над хатою, яка проти його богатирських розмірів видається іграшковою. Колись тут було обійстя лісника, яке називали кордоном. На Поліссі це дерево не поширене, його батьківщина – Карпати. Але посаджене дбайливими руками, воно тут прижилось і змужніло. Понад 50 метрів заввишки, бук має добре розвинену крону та гладеньку сріблясто-сіру кору. Бук лісовий ціниться за міцну, тверду, водостійку деревину, а також як харчова і лікарська рослина. З горішків бука виготовляють кондитерські вироби, сурогат кави, а також приємну на смак олію. З його деревини добувають буковий дьоготь і креозот, які застосовують у медицині. Кора і листки бука містять дубильні речовини. Це дерево здавна ціниться як декоративна рослина в парковому будівництві та утворенні живоплотів.

Відразу ж за хатою – ліс, який тут називають Сангушковим, тому що він колись належав цьому Славутському князю. В газеті «Киевлянин» від 13 липня 1898 року повідомлялось, що «в маєтку князя Р. В. Сангушка нараховується понад 60 тис. десятин земельних угідь, з яких тільки під лісом зайнято понад 39 тис. десятин».

Після лісовпорядкування 1922 року, цей лісовий масив входив до Шепетівського головного окружного лісництва. Зараз він у володінні Плужнянського лісництва.

Береже Сангушків ліс іще одну сторінку історії нашого народу. Приховані від стороннього ока густими заростями – стоять доти, які входили до оборонної лінії, що проходила від Баренцового до Чорного морів.

Після Громадянської війни, щоб зміцнити західні кордони, Радянський уряд прийняв постанову про будівництво оборонної лінії, яка мала пролягти на віддалі 3-8 км на схід від м. Острога за межею нового радянсько-польського кордону, який на підставі Ризького мирного договору було встановлено на річках Збруч, Вілія, Случ.

В 1929-1939 роках було побудовано довгочасні вогневі точки. Неподалік сіл Білотин, Новосілки, Михайлівка, Дертка, Сторониче та ін., доти будувалися під артилерійське озброєння на всіх танконебезпечних ділянках.

Будівництво дотів велося в основному солдатами запасу, призваними на тримісячні військові збори. Тут переважала ручна праця, яка велась весь світловий день. Було обов’язковим виконати денну норму. Територія, де споруджувалися доти, суворо охоронялась. Крім того, тут був встановлений жорсткий контроль з боку органів НКВС за дотриманням технології будівництва, за найменші відхилення від неї винні суворо карались.

Після вступу радянських військ у вересні 1939 року в Західну Україну, а потім після приєднання її до складу Радянської України утворились так звані “передпілля” – території, які увійшли до складу СРСР. Ці нові землі стали причиною повного розвалу створеної в 30-х роках системи прикордонних оборонних укріплень.

Нові кордони було встановлено на річках Сян і Буг. Сталін прийняв рішення про перенесення будівництва оборонних укріплень вздовж цих кордонів. В зв’язку з цим будівництво і монтаж озброєння на старому радянсько-польському кордоні було припинено.

Щоденно на укріпленні нового кордону працювало близько 140 тис. чоловік.

У лютому-березні 1941 року, щоб прискорити закінчення будівництва, заступник наркома по озброєнню маршал Г. І. Кулик і член Головної військової ради А. О. Жданов внесли пропозицію зняти частину озброєння із незавершеної старої лінії оборони і перекинути його для закінчення будівництва нових оборонних рубежів. Нарком оборони С. К. Тимошенко і Г. К. Жуков з цією пропозицією не погодились, наголосивши на недоцільності руйнування старих укріплень, які могли б ще згодитися, тим більше, що артилерія за своєю конструкцією не відповідала новим дотам, і доповіли про це Сталіну. Але він все-таки наказав знімати озброєння із старих дотів, які будувалися в 1929-1939 роках, що призвело до їх занедбаності.

До початку війни нова оборонна лінія ще не була побудована, а стару зруйнували.

Так і залишились в лісах ці німі свідки надлюдських зусиль, краху надій, зламаних доль та гіркого смаку помилок, які призвели до великих трагедій.

Зараз цей куточок природи – вартий пензля художника. Сангушків ліс милує око неповторними краєвидами: дуби, яким понад 300 років розкинули могутні віти над гущавиною підліску. Серед них є справжній довгожитель та своєрідний рекордсмен лісового царства – дуб, якому понад 500 років. Він вражає розмірами і величчю. Його офіційно занесено до реєстру пам’яток природи України.

Химерних форм старі берези виділяються світлими постатями серед заростів грабів, ліщини та ялівцю звичайного, який на Поліссі росте в підліску хвойних і мішаних лісів. Ялівець - вічнозелене деревце з колючими хвоїнками, які тримаються на гілках 3-4 роки. Його плоди – шишкоягоди, достигають у вересні. Ялівець – рослина лікарська. Препарати з шишкоягід застосовують у медицині як сечогінний, відхаркувальний та дезинфікуючий засіб. Із шишкоягід та хвої ялівцю добувають ефірну олію.

На одній із галявин – величезна сосна, в дуплі якої поселився пишний букет папороті.

Сангушків ліс вражає видовим різномаїттям флори: під ноги стеляться килими, зіткані із цілющих трав: буквиці лікарської, конвалії травневої, чистотілу, вероніки лікарської, копитняка європейського, вересу звичайного, чебрецю борового, деревію тисячолистого, парила звичайного, гравілату міського, звіробою, вербени лікарської, валеріани лікарської, мати-й-мачухи, бузини трав’янистої, полину гіркого, цмину піскового, материнки, перстачу білого, первоцвіту весняного та інших.

Під лісом – заростаюче озеро. Серед зелених лук воно схоже на рожевий спалах вранішнього сонця, щедро уквітчане китицями плакун-трави. А над дорогою – невеличкі куртини осоту білого (альбіносного), ситнику, вербени.

Серед жителів Поліської флори зустрічаються і адвентивні рослини (занесені до нас з інших природних зон), які прижились в тутешніх умовах. Це герань сибірська (малопоширена) та золотарник канадський, який займає землі, порушені людиною внаслідок недбалого господарського використання і останнім часом проникає в природні флористичні комплекси, а його окремі місцезростання зустрічаються навіть в лісі.

Сангушків ліс – своєрідний острівець серед повністю урбанізованої території. Він дивує первозданною чистотою та незайманістю. За весь час роботи експедиції дослідники не побачили тут жодних «слідів» перебування людини – абсолютно ніякого сміття: жодної пластикової пляшки чи обгортки, понівечених дерев, слідів вогнищ.

Сангушків ліс – своєрідна скарбниця прадавніх дерев – пам’яток природи. Це свого роду музей під відкритим небом, де крім флористичних пам’яток збереглись споруди, що свідчать про минуле – час ще не зруйнував остаточно похмурі будівлі дотів. Його ще не торкнулась сокира – під густим віттям він зберігає пам’ять століть - дуби, посаджені Сангушками; доти, залишені війною і над усім – життєдайне сонце…Ми повинні зберегти його таким, як він є, щоб до нього могли увійти наші діти, вдихнути цілющий нектар духмяного повітря, торкнутись серцем героїчної історії, щоб усвідомити значущість кожної миті… він має перейти для них, як спадок – турботливо збережений, щедрий і прекрасний…

ІІІ. Взаємодія людини і природи (забруднення, викиди, перенаселення).

Виговська Т.В.,

м. Хмельницький

Екологічний моніторинг довкілля Хмельниччини

Здійснення екологічного моніторингу є важливою складовою природоохоронної діяльності. Основними завданнями моніторингу довкілля є:

· довгострокові систематичні спостереження за станом довкілля;

· аналіз екологічного стану довкілля та прогнозування його змін;

· інформаційно-аналітична підтримка прийняття рішень у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки;

· інформаційне обслуговування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією населення країни і міжнародних організацій.

На Хмельниччині функціонує багатовідомча система спостережень за об’єктами навколишнього природного середовища, що здійснюється спеціально уповноваженими державними органами: держуправлінням екоресурсів по Хмельницькій області, Хмельницьким центром по гідрометеорології, облсанепідемстанцією, Подільською гідрогеологічною партією, Хмельницьким відділенням комплексного використання водних ресурсів, Кам'янець-Подільською проектно-вишукувальною станцією хімізації сільського господарства, Хмельницькою обласною державною лабораторією ветеринарної медицини.

Крім того, окремі підприємства діяльність яких призводить чи може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища, зокрема АТ "Подільський цемент", Хмельницька атомна станція проводять відомчий локальний моніторинг.

Об'єктами спостережень в регіоні являються поверхневі води суші, підземні водоносні горизонти, атмосферне повітря, ґрунти.

Визначення екологічного стану водних об'єктів проводиться держуправлінням екоресурсів по 29, атмосферного повітря – по 19, ґрунтів – по 18 показниках.

У відповідності до Положення про державну систему моніторингу довкілля попередження про виникнення або загрозу виникнення небезпечних природних явищ, оцінення їх розвитку і можливих наслідків покладається на Держкомгідромет та служби держметеорології в області.

Для Хмельниччини досить актуальним є радіоекологічний моніторинг. Хмельницька атомна електростанція, яка розташована у м.Нетішин Славутського району із року в рік визнається управлінням екоресурсів головним об’єктом ядерної радіаційної небезпеки в області. Підтвердженням небезпечності цього об’єкта є наступна інформація: в один із попередніх років (1997) через різні порушення в режимі експлуатації ХАЕС впродовж року було здійснено 8 зупинок її роботи, у т.ч. 7 – незапланованих. По міжнародній шкалі класифікації безпеки атомних станцій INES ці порушення рівні 0, тобто не суттєві, але ж чи не забагато їх. Протягом 1999 року здійснено 3 планові зупинки енергоблока тривалістю 89,9 доби і декілька непланових, тривалістю 3,04 доби. Аварійні ситуації, що виникали в діяльності ХАЕС небезпеки для природного середовища і здоров’я обслуговуючого персоналу не становили.

15 лютого 2002 р., внаслідок розмороження трубопроводу, сталося протікання води, яка подавалася з реакторного відділення на спецводоочиску і радіоактивне забруднення ділянки проммайданчика площею 30м². Протягом 2 діб аварійна ситуація була ліквідована, проведена дезактивація забрудненої території.

Крім того, на території області є 9 населених пунктів Кам’янець-Подільського і Чемеровецького районів, які віднесені до IV зони посиленого радіологічного контролю.

На забрудненій території здійснюється ретельний радіологічний контроль за продуктами харчування, сінокосами, пасовищами, ґрунтами. Перевищення допустимих рівнів вмісту радіонуклідів в сільськогосподарських культурах та молоці не виявлено.

У 2002 році за даними досліджень обласної лабораторії ветеринарної медицини вміст радіонуклідів у кормах і продуктах тваринництва не перевищував допустимих рівнів.

Спостереження за станом поверхневих вод велося на 62 створах державного та місцевого значення і охоплювало 19 водних об’єктів області. Держуправління екоресурсів здійснювало відбір проб та їх аналіз один раз у квартал на 48 створах 18 річок.

Обласний центр з гідрометеорології вів спостереження за Південним Бугом щомісячно на 2-х створах, його притокою – Бужком (1 створ) та Случом (2 створи) – два рази в квартал.

Регіональний відділ комплексного використання водних ресурсів (РВ КВВР) аналізував проби води раз у місяць на постах спостереження Дністра, Случа і Хомори, та один раз у квартал – на постах спостереження за Південним Бугом і Горинню.

Моніторинг за рівневим режимом та забрудненням підземних вод забезпечувався Подільською гідрогеологічною партією на 15 водозаборах (16 спостережних свердловин) один раз у рік.

Вміст забруднюючих речовин в атмосферу повітря відслідковувався обласним центром з гідрометеорології щомісячно на 2 постах спостереження у м. Хмельницькому, радіоактивних речовин в атмосферних випадіннях і аерозолях – на Шепетівському гідрометеорологічному посту.

Хмельницький обласний проектно-технологічний центр родючості грунтів та якості сільськогосподарської продукції “Облдержродючість” визначав ступінь забруднення рільних земель на 65 пунктах спостереження 2 рази на рік.

Обласна санітарно-епідеміологічна станція вела спостереження за станом поверхневих вод І категорії у місцях розташування водозаборів та ІІ категорії – у місцях масового відпочинку населення, а також за станом атмосферного повітря і грунтів у межах санітарно-захисних зон підприємств.

Моніторинг радіаційного фону території області забезпечувався щоденно обласним центром з гідрометеорології на постах спостереження у м. Хмельницькому, Шепетівці і Кам’янці-Подільському та селищах міського типу Ямполі Білогірського району і Новій Ушиці.

Взаємодія із суб’єктами моніторингу сусідніх областей здійснювалась у відповідності з Планом спільних спостережень за транскордонними природними об’єктами між держуправлінням екоресурсів Рівненської, Вінницької, Тернопільської і Чернівецької областей шляхом щоквартального обміну відповідною інформацією.

У відповідності з Положенням про державний моніторинг установи, що його здійснюють, одержані та опрацьовані дані у встановлені терміни надсилають в держуправління екоресурсів, де вони узагальнюються і передаються в засоби масової інформації для оприлюднення. Така інформація з’являється з певною періодичністю в засобах масової інформації Хмельниччини, але бажано, щоб вона була в електронному варіанті в Базі даних екологічної інформації.

Міронова Н.Г., Білецька Г.А.

м. Хмельницький

Екологічний стан міста Хмельницького

Сьогодні особливу стурбованість екологів викликає проблема збереження планети Земля як середовища існування для людства. Моніторинг сучасного стану довкілля, відповідний прогноз, а також негайне усунення негативних екологічних наслідків є актуальною та значимою справою сьогодення.

Першим кроком у вирішенні цього комплексу проблем є отримання достовірної інформації про стан навколишнього середовища, на яку має право кожна людина.

Студентами-екологами гуманітарно-педагогічного факультету Хмельницького національного університету проводився ряд моніторингових досліджень стану довкілля Хмельницької області та міста Хмельницького зокрема. Нами використовувались статистичні дані відповідних служб, які контролюють параметри навколишнього середовища, а також власні дослідження, з якими хочемо вас ознайомити. Адже кожній людині не тільки цікаво, але й важливо знати екологічний стан міста, в якому вона живе.

Стан повітря

Основними забруднювачами атмосфери у місті Хмельницькому є промислові підприємства і автотранспорт. Викиди забруднюючих речовин у 2001 році склали 9928,072 тонн, в тому числі від стаціонарних джерел (яких всього 2384) – 2928,072 тонн (~30%), від автотранспорту – 7000 тонн (~70%).

Головними забруднювачами атмосферного повітря серед стаціонарних джерел є комунальні підприємства міста, а саме: міське комунальне підприємство (61,741 т/рік) та орендне підприємство “Західна котельня” (291,865т/рік).

Досліджуючи стан повітря у районах міста, ми з’ясували, що найбільше викидів надходить в атмосферу у південно-західному районі. Це зумовлено тим, що саме тут знаходяться “Західна котельня” (291,865т/рік), “Хмельницький хлібокомбінат” (190 т/рік), виробниче об’єднання “Новатор” (32 т/рік), відкрите акціонерне товариство “Катіон” (4,529 т/рік). Слід додати, що в цьому районі спостерігається дуже великий потік автотранспорту через наявність двох в’їздів у місто і речового ринку.

Значне забруднення атмосфери характерне для центру міста, де основним забруднювачем є транспорт.

Третє місце за забрудненням атмосферного повітря припадає на район Ракове, де розташовані закрите акціонерне товариство “Адвіс” (20,29 т/рік) та “Укрелектроапарат” (32 т/рік).

Стан гідроресурсів

Водозабезпечення м. Хмельницького здійснюється з водоносних підземних горизонтів шляхом експлуатації 56 свердловин на території міста та з джерела підземних вод, яке було відкрито 1976 року в Красилівському районі і назване Чернелівським водозабором. Використання підземних вод для питних і побутових потреб є найкращим засобом забезпечення якісною водою, тому хмельничани споживають досить чисту та екологічно безпечну воду. А, наприклад, наші сусіди – мешканці Вінницької області, користуються водою з р. Південний Буг, яка порівняно з підземною, забруднена набагато більше.

За даними Подільської гідрогеологічної служби, що веде спостереження за станом підземних водоносних горизонтів, хімічний склад проб питної води останніми роками характеризується певною стабільністю. Дослідженнями, які проводилися нашими студентами-екологами, встановлено, що стан водоносних горизонтів м. Хмельницького за вмістом основних компонентів не перевищує норм на питну воду, передбачених державним стандартом. Винятком є іони заліза та нітрогенмісткі сполуки. В деяких свердловинах міста вміст заліза складає від 0,6 до 1,08 мг/л, що значно перевищує допустиму для питної води концентрацію, яка дорівнює 0,3 мг/л. Вміст іонів аміаку становить від 0,06 до 3,3 мг/л, нітритів - від 0,04 до 0,36 мг/л. У водопровідну мережу міста щодоби надходить близько 182 кг розчиненого аміаку.

Наші моніторингові дослідження хімічного складу водоносних горизонтів показали, що протягом року вміст хімічних елементів суттєво коливається. Найбільше підвищення спостерігається у весняний паводковий період. При цьому вміст нітрогенмістких сполук може збільшуватись на 15-23 %. Це свідчить про суттєву залежність стабільності і чистоти підземних горизонтів, якими ми користуємось, від забруднення грунтів і поверхневих вод, в даному випадку, мінеральними добривами. Для зменшення вмісту заліза у питній воді, що подається споживачеві, на міських станціях водопідготовки проводять знезалізування, при цьому використовуються спеціальні фільтри. Перед подачею воду хлорують з метою знищення хвороботворних мікроорганізмів. Контроль за якістю питної води здійснюється санепідемстанцією та екологічними службами.

На жаль, у системі очистки і знезаражування питної води застосовуються застарілі технології, які потребують заміни. Технології виведення з води аміаку та зменшення її твердості через їх велику вартість у системі водопідготовки міста відсутні.

До водних ресурсів міста, крім підземних вод, належить річка Південний Буг – третя за площею басейну, довжиною і водністю ріка України. Проте, на території міста, стан цієї річки не можна вважати задовільним. Підвищений вміст у воді річки таких сполук як аміак, нітрати і нітрити зумовлює інтенсивний розвиток нижчих видів водної рослинності, що призводить до бурхливого заростання дна і прибережної смуги, що ми зараз і спостерігаємо. На сьогодні основним забруднювачем річки, за умов спаду виробництва, є очисні споруди міськводоканалу, які знаходяться в с. Давидківці, що скидають очищені комунальні стоки. На жаль, рівень технічного забезпечення не дозволяє очищувати стоки до значень гранично-допустимих концентрацій, тому очищення проводиться до такої концентрації, яка при розведенні природною водою річки знижується до допустимого рівня. Але такий спосіб є вимушеним і не може вважатися екологічно безпечним, оскільки природна здатність річки до самоочищення не є безмежною.

Стан грунтів

Оцінюючи стан ґрунтового покриву, слід зазначити, що грунт – це особливий компонент природного середовища, для якого характерна більша, порівняно з іншими компонентами, просторова однорідність і постійність хімічного складу. У ґрунті процеси самоочищення відбуваються набагато повільніше, ніж в атмосфері та гідросфері, і це зумовлює те, що забруднення в ґрунті затримуються на довгий час.

Стан ґрунтів у різних частинах міста Хмельницького істотно відрізняється. Найбільш забрудненим є ґрунтовий покрив виробничих майданчиків і санітарно-захисних зон промислових підприємств. Так, на території виробничого об’єднання “Катіон”, відкритого акціонерного товариства “Термопластавтомат” вміст забруднюючих речовин у грунтах набагато перевищує гранично допустиму концентрацію. Основними забруднювачами є важкі метали і нафтопродукти. Оскільки промислові підприємства останні роки працюють не на повну потужність, або зовсім не працюють, то забруднення грунтів – спадок минулого.

У місцях відпочинку і територіях житлових масивів вміст забруднюючих речовин в ґрунтах не перевищує гранично допустимої концентрації. В місті забруднення грунтів є причиною вторинного забруднення атмосфери. Крім того, забруднюючі речовини вимиваються у підземні води і погіршують їх якість.

Радіаційний фон міста

Радіаційне опромінення відноситься до найпотужнішого екологічного фактору. Після вибуху на ЧАЕС значна територія України була забруднена радіонуклідами. В результаті розсіювання суміші радіоактивних частинок неоднаково забруднили територію нашої країни. Проте, на сьогодні констатується низькоінтенсивне хронічне опромінення населення малими дозами радіації на більшій частині території України.

Проблема впливу малих доз радіації є надзвичайно актуальною, у зв’язку з тим, що результати сучасних досліджень докорінно змінили ставлення науковців до наслідків впливу малих доз. Лише порівняно недавно стало відомо, що мікродоза радіації, яка поглинається організмом протягом тривалого періоду часу може призвести до більш сильного ураження, ніж та сама доза, що отримується за більш короткий період (ефект Петко).

Основними дозоутворюючими радіонуклідами на сьогодні є цезій та стронцій, тому дослідження забруднення ґрунту і води наші студенти проводили за цими радіонуклідами.

Аналіз даних показує, що радіаційний фон міста Хмельницького знаходиться в межах встановлених норм і відповідає верхній межі середнього фонового значення по області (8-16 мкР/год.). Отримані значення не перебільшують дози, яка властива територіям із середнім природним фоном опромінення (5-30 мкР/год)

Вміст стронцію і цезію в грунті знаходиться в межах норми і відповідає граничній межі фонового значення по області, що, на нашу думку, пов’язано з більшим вмістом чорноземів, які добре зв’язують радіонукліди.

Активність цезію і стронцію у воді також не перевищує значень прийнятих норм і відповідає нижній межі середньообласного значення (0,1 – 0,5 Бк/кг (Беккарель) за даними радіологічного відділу обласної санітарно-епідеміологічної станції).

Таким чином, визначення радіаційного фону та активності радіонуклідів у пробах грунту і води в місті Хмельницькому дає можливість зробити висновок, що радіологічний стан міста відповідає встановленим нормам державного стандарту, а територію міста можна віднести до ділянок із середнім природним радіаційним фоном.

Шумове забруднення

Серед несприятливих фізичних факторів, які діють на жителів міста, суттєве місце займає шум, найбільш вагомим джерелом якого є транспорт. В загальному шумовому фоні міста відсоток шуму складає 80%. Рівні шуму на основних магістралях міста перебувають у межах 69-79 дб. Основне шумове навантаження припадає на частини міста, через які пролягають магістралі (вулиці Кам’янецька, Подільська, Чорновола, Львівське шосе тощо), що зв’язують промислові та житлові райони. Великий потік транспорту, малі швидкості, часті зупинки на регульованих перехрестях є причиною підвищення рівнів шуму, які в умовах капітальної забудови вузьких вулиць створюють акустичний дискомфорт у житлових будинках.

Помітно впливає на шумовий режим міста залізничний транспорт.

Звалища

Викликає занепокоєння міське звалище твердих побутових відходів. Воно було започатковане 1965 року хаотично, на місці глиняного кар’єру. Проектної документації і відповідно технічних заходів щодо користування звалищем не було. Вже у 1982 році звалище вичерпало свої можливості, але воно експлуатується і донині.

Захворюваність жителів міста

Дані про стан здоров’я жителів міста Хмельницького були надані відділом охорони здоров’я міськвиконкому. Основними джерелом інформації про захворюваність була також державна статистична звітність.

Станом на 01.01.2001 року у місті проживає 266752 чоловіки. Серед населення за віком: дорослих старше 18 років – 205824 чоловік (77,2%), з них пенсійного віку - 42370 чоловік (15,8%); підлітків 15-17 років - 11442 чоловік (4,3%); дітей (0-14 років) – 49486 (18,5%); працездатного віку – 171566 чоловік (64,3%).

Поширеність хвороб населення в 2000 році на 1000 населення складала 1751,3 випадків. В структурі захворюваності всього населення переважають хвороби органів дихання – 48,8%; системи кровообігу - 4,6%; хвороби органів травлення - 9,8%; кістково-м’язової системи - 6,3%; інші - 5,5%.

Погіршився стан здоров’я дитячого населення міста. Захворюваність на всі хвороби у дітей в 2000 році складала 1650,6 на 1000 дітей (в 1999 році було 1548,7). У структурі захворюваності переважають хвороби органів дихання, відповідно 51,5% (1999 р.) і 63,2% (2000 р.).

Зросла захворюваність хворобами крові - з 13,4 до 14,8 в 2000 році, ендокринної системи з 22,9 до 31,8, опорно-рухової системи з 22,2 до 32,8, вродженими аномаліями з 6,1 до 10,8.

Зменшився рівень захворюваності дітей інфекційними та паразитарними хворобами з 79,7 на 1000 дитячого населення в 1999 році до 65,3 в 2000 році, хворобами шкіри з 124,8 до 108,8, що свідчить про покращення санітарно-гігієнічного стану.

Кількість дітей, що спостерігаються від народження до одного року у місті щорічно зменшується: 1998 р. – 2378, 1999 р. – 2113, 2000 р. – 2095, але рівень їх захворюваності щорічно зростає. В структурі захворюваності малюків до одного року життя переважають хвороби органів дихання.

Рівень смертності дітей до одного року за 2000 рік становить 13,04 на 1000 живонароджених в 2000році (в 1999 році – 11,4).

В структурі дитячої лікарняної смертності переважає смертність у віці до одного року, серед них вроджені аномалії складають 34,4%.

Протягом 2000 року в місті зареєстровано 134 випадки вперше виявленого активного туберкульозу, що на 100 тис. населення складає 50,2. Зростає смертність від активного туберкульозу 11,2 на 100 тис. населення.

Збільшилась захворюваність населення на злоякісні новоутворення в 2000 році – 257,9 на 100 тис. населення.

Таким чином, у 2000 році зросла поширеність і захворюваність на всі хвороби у всіх вікових групах населення міста.

Аналіз результатів і медико-екологічне районування міста

Нами проведено аналіз стану природного середовища у різних мікрорайонах міста. Аналіз результатів показав екологічну обумовленість захворювань населення. Так, рівень захворюваності органів дихання вищий у тих районах, де найбільше шкідливих викидів в атмосферу – це Південно-Західний район та район Ракове. Розлади нервової системи частіше зустрічаються в жителів центрального району. Це зумовлено найбільшим рівнем шумового забруднення.

На основі проведених спостережень здійснено еколого-гігієнічне зонування міста.

Зона зниженої комфортності - Південно-Західній і центральний район, район Ракове. Основна частина промислових підприємств міста зосереджена саме у цих районах. До того ж тут проходять основні транспортні магістралі.

Зона задовільної комфортності - район Гречан та Дубове. Промислові підприємства, які знаходяться у цих районах майже не працюють з економічних причин. Помірний техногенний тиск зумовлює середній рівень, як загальної захворюваності, так і за окремими класами хвороб.

Зона підвищеної комфортності розташована в межах двох ландшафтних районів, що знаходяться недалеко від водойм. Це район Озерна та Заріччя. Ці райони характеризуються відсутністю промислових підприємств, незначним забрудненням атмосфери та наявністю рекреаційних зон.

Міронова Н.Г.

м. Хмельницький

Екологічний вплив на довкілля

підприємств харчової промисловості

Сучасний розвиток суспільства характеризується надзвичайно інтенсивним розвитком технологій. Виробнича діяльність підприємств обумовлює потужний негативний вплив на довкілля через технологічні викиди в атмосферне середовище, скиди у водні об’єкти, тверді відходи. Розсіювання шкідливих речовин обумовлює забруднення всіх геологічних оболонок, тому серед основних напрямків забезпечення здорового середовища існування людини розглядають наступні:

- попередження забруднення атмосферного повітря, водних об’єктів, грунтів;

- покращення якості продуктів харчування;

- забезпечення населення якісною питною водою.

Ці завдання в повній мірі відносяться до харчової промисловості, яка є важливою частиною економіки України.

Для Хмельницької області, як сільськогосподарського регіону, характерна наявність значної кількості харчових підприємств. В галузях харчової промисловості щорічно утворюється велика кількість відходів. У зв’язку з цим, вона є потужним джерелом антропогенного впливу на навколишнє середовище. Виробнича діяльність підприємств галузі, в першу чергу, наносить збитки водним ресурсам. Так, за даними Держуправління екології та природних ресурсів у Хмельницькій області, до основних забруднювачів водних об’єктів у Хмельницькій області відносяться підприємства харчової і переробної промисловості, на частку яких припадає 35,8 % від загального обсягу стічних вод.

Рівень водоспоживання на харчових підприємствах при виробництві одиниці продукції є надзвичайно високим і займає одне з перших місць за показником питомої витрати води серед усіх галузей виробництва, що пов’язано з високими вимогами до якості води, яка використовується для виробництва харчових продуктів. Навіть на підприємствах, де передбачене зворотнє водопостачання, кількість свіжої води в декілька разів перевищує обсяги сировини, що переробляється. До найбільш водоємких відносяться м’ясна, молочна, цукрова галузі. Підприємства даного профілю поширені на території Хмельницької області і являються потужними забруднювачами водних об’єктів, оскільки високий рівень водоспоживання, як правило, обумовлює великий обсяг стічних вод (забруднених в результаті використання в технологічних процесах). За даними управління екоресурсів останні три роки найбільш потужними водокористувачами-забруднювачами водних об’єктів були ТОВ “М’ясний двір Поділля”, Волочиський та Теофіпольський сирзаводи.

Широка номенклатура сировини, яка підлягає переробленню, та значний спектр технологічних процесів переробки визначають суттєві відмінності властивостей стічних вод харчових підприємств. Домішки, що містяться у стічних водах, мають органічне (залишки зеленої маси, коренеплодів, гумінові речовини) та мінеральне походження (завислі частинки грунту, піску, глини). Стоки підприємств, що містять рештки рослинного походження, погано фільтруються, швидко закисають, гниють з виділенням неприємних запахів. При надходженні у водойми неочищених стоків значно погіршуються властивості води водних об’єктів, знижується вміст розчиненого кисню, що обумовлює розвиток процесів евтрофікації і призводить до заболочування водного об’єкту. У зв’язку з цим, підприємства повинні проводити очищення стоків перед їх скиданням у водні об’єкти. До найбільш поширених методів очищення стоків харчових підприємств відносять механічні, які забезпечують вилучення крупних і середніх зависей шляхом проціджування стічної води через решітки, чи відстоюванням у пісковловлювачах або відстійниках. Видалення жироподібних речовин, які характерні для стоків м’ясо-молочних підприємств, здійснюють шляхом спливання їх на поверхню у спеціальних апаратах, які називають жироловки. Вилучення забруднювачів органічного походження можливе при використанні біологічного методу, який базується на їх деструкції спеціально підібраними мікроорганізмами та простішими, для яких органічне забруднення є джерелом харчування.

Одним з важливих питань зменшення впливу виробничої діяльності підприємств харчового комплексу на навколишнє середовище є раціональне поводження з відходами. Як відомо, за ступенем токсичності усі види відходів поділяють на 4 класи. Відходи харчових підприємств є нетоксичними (наприклад, в цукровій промисловості відходи 1-4 класів токсичності складають лише 0,04 % від загального обсягу), оскільки представляють собою невикористані рештки сільськогосподарської сировини. Тому екологічне удосконалювання технологій переробних підприємств повинно розвиватись у напрямку економії сировини, скорочення маси відходів через їх повторне використання.

В області здійснюється вторинна переробка деяких видів відходів харчових підприємств, в основному м’ясопереробного напрямку, які з одного боку є небезпечними (швидко загнивають), але з іншого є джерелом поживних речовин. До таких підприємств відносяться Хмельницький та Шепетівський заводи по виготовленню м’ясокісткового борошна; Шепетівський м’ясокомбінат та ВАТ “Кам’янець-Подільський м’ясоконсервний комбінат”, які переробляють власні технологічні відходи. Щорічно ці підприємства утилізують біля 8 тис. т відходів. Напрямки використання відходів харчових підприємств різноманітні: сільське господарство (корм для годування тварин), інші галузі харчового комплексу (дріжджова, кондитерська, хлібопекарська, фармацевтична та косметична промисловості тощо).

Сьогодні перед підприємствами харчової промисловості, які адаптуються до умов ринкової економіки, постають важливі завдання виробництва якісних та безпечних продуктів харчування, а також екологізації технологічних процесів через впровадження маловідходних та безстічних технологій переробки сільськогосподарської сировини, максимально замкнених по відношенню до навколишнього середовища.

ІV. Природоохоронна діяльність та управління екологічними процесами.

Ковальчук С.І.

м. Кам’янець - Подільський

Природно-заповідний фонд Хмельниччини

Хмельниччина – дарований Богом земний край, який ми повинні пильно оберігати для нашого ж блага. Це надзвичайно мальовнича крайка землі України. Славиться не лише історичними пам’ятками, а й унікальними природними комплексами. За географічною зональністю та біорізноманіттям в мініатюрі вона представляє усі зони України. Це край, який гармонійно поєднав у собі різноманітні природні ландшафти: неозорі рівнини і крутосхили, ліси і степи, водойми і болота, утворивши краєвиди незвичайної краси.

Хмельницька область розташована в західній частині правобережжя України. Займає центральну і західну частини Волино-Подільської височини, а також західний схил Українського кристалічного щита. У зоні Полісся знаходиться 10% території області, решта – в зоні Лісостепу, де перегукуються ліс із степом. Загальна площа – 20,6 тис. кв. км. або 3, 3% території України. Область багата на річкову та ставкову мережу. Загальна протяжність річкової мережі складає 2367 км. Найбільші ріки – Дністер, Південний Буг, Горинь, Случ, Збруч, Смотрич, Жванчик, Ушиця, Хомора. В краї 1799 ставків, 60 водосховищ з обсягом води 153 млн. куб. м.

Флора області складає понад 1500 видів. Фауністичний комплекс її також досить різноманітний і нараховує понад 300 видів тварин. Широким спектром видів представлені всі класи. Благодатна Хмельниччина і для птаства. Орнітофауна нараховує більше 200 видів. Вона в основному, формується представниками ряду горобцеподібних, соколоподібних, совоподібних, дятлоподібних, які стабільно тут зустрічаються в біотопах, знаходячи собі умови для гніздування і проживання. Окрему групу становлять і водно-болотні птахи, яких тут зареєстровано майже 50 видів.

Хмельниччина має найвищий відсоток заповідності в Україні – 14,8% до площі області., що має стати гордістю кожного її жителя.

Загальна кількість природно-заповідних територій та об’єктів складає 471 одиниць, з них 39 – загальнодержавного значення площею 257908, 2 га, решта – місцевого значення площею 46391, 3 га.

Найвищий відсоток заповідності у Кам’янець-Подільському, Ізяславському, Новоушицькому, Полонському та Шепетівському районах. У Віньковецькому, Волочиському, Славутському, Старосинявському і Теофіпольському районах відсоток заповідності менше одиниці.

Найбагатшою на унікальні екокомплекси є північно-західна частина області, крізь яку пролягає унікальний феномен природи – Товтровий кряж, а також південно-східне Придністров’я, до якого відноситься Дністровський басейн з низкою його лівих приток (Збруч, Смотрич, Жванчик, Мукша, Тернава, Студениця, Ушиця). Як Товтровий кряж, так і Придністров’я Хмельниччини характеризуються найбільшим ландшафтним та біологічним різноманіттям. Не випадково цей регіон Поділля з давніх давен служив ареною проведення досліджень різнопрофільних дослідників: геологів, географів, геоморфологів, геоботаніків, ботаніків, грунтознавців, археологів, зоологів, краєзнавців, істориків. Звідси очевидним той факт, що саме у південній частині області, де історично концентрувалась екологічна думка в тісному переплетенні з науково-дослідницькою практикою вчених і найбільше зосереджено природно-заповідних територій та об’єктів, які стали об’єктивною передумовою створення найбільшого у Центральній Європі національного природного парку «Подільські Товтри». Мета створення даної природоохоронної установи області – захист та охорона біологічного і ландшафтного різноманіття Товтрового кряжу і Дністровсько-Смотрицького схилів.

У цій зоні зосереджено 19 об’єктів із статусом загальнодержавного значення. Це такі скарби природи: «Совий яр»( 827 га), «Чапля» (186 га), «Княжпільська дача» (821 га), всесвітньовідомі геологічні пам’ятки природи – «Китайгородський розріз» (60 га), «Смотрицький каньйон» (80 га), «Панівецька дача» (923 га), «Кармалюкова гора» (765 га), Вербецькі товтри (10, 7 га), заказник «Циківський» (290 га), товтра «Сокіл»(56 га), товтра «Несамовита» (3,83 га), «Івахновецькі товтри» (155 га), товтри «Бугаїхи» (66,5 га), «Іванковецький» (1014,5 га), «Сатанівський ліс» (1778 га), «Карабчиївський» (111 га).

Дані об’єкти представляють собою фрагменти головного пасма Товтр або є його відрогами.

Тому Хмельницькі Товтри є міжнародним елементом екологічної мережі області. Вони ж стали ядром і природно-географічною основою формування НПП «Подільські Товтри» та природоохоронного поясу південно-західної лісостепової зони східноєвропейської рівнини. У зв’язку з цим святою повинністю НПП є охорона та збереження найбільш сокровенного дару і скарбу Природи – Товтрового кряжа (Медоборів).

Зону Малого Полісся репрезентує перший в області регіональний ландшафтний парк «Мальованка» (16 тис. га) на території Шепетівського (11,7 тис. га) та Полонського (4 тис. га) районів. На перспективу планується створення національного природного парку «Озеро Святе» в Ізяславському та Славутському районах.

Нині про охорону природи можна говорити як про еволюційний процес. Якщо в 50-60-х роках 20-го століття йшлося в основному про захист та охорону окремих видів рослин чи тварин, то вже у 80-90-х роках стали охоронятися ділянки природних територій, які представляли специфічні цінні екотопи, де зростали рідкісні види рослин та приурочені до них види тварин. Активне вмішування людини у природні процеси все відчутніше стало негативно впливати на функціонування екосистем, заміну природних ландшафтів на техногенне утворення, збіднення біорізноманіття. Саме життя сьогодні настирливо вимагає міняти акценти щодо збереження природи. Охороняти необхідно не окремі ділянки з певними видами рідкісних рослин та тварин, а цілісні функціональні комплекси.

Ковальчук С.І.

м. Кам’янець - Подільський

Національний природний парк “Подільські Товтри” – форпост збереження ландшафтного та біологічного різноманіття регіону Поділля

Національний Природний Парк “Подільські Товтри” створений за Указом Президента України в 1996 році з метою збереження, відтворення і раціонального використання природних ландшафтів Поділля з унікальними історико - культурними комплексами, які мають високе природоохоронне, естетичне, наукове та оздоровче значення.

Товтри – це місцева назва скелястої дугоподібної гряди, висота якої в межах НПП досягає 401 метрів над рівнем моря. Мікроклімат Кам’янецького Придністров’я формується Товтровим кряжем та каньйонами Дністра і його притоків. На території НПП “Подільські Товтри” розташовані як унікальні рукотворні об’єкти, так і неповторні природні комплекси.

Територія Поділля, яка включає Товтровий кряж, відповідає всім умовам для організації національного парку. Унікальні геологічні утворення цієї території – національне надбання України . Товтровий кряж - бар’єрний риф, утворений рифотворними організмами Сарматського моря. Товтри почали формуватися там, де були скупчення мохуваток, верметусів, устриць, на яких потім будувались узбережні рифи. Ландшафти регіону мало змінені, багаті на різноманітні рекреаційні ресурси, зберігають рідкісні ендемічні види фауни і флори, в тому числі занесені до “Червоної Книги”. На території парку збереглись в незміненому та мало зміненому стані археологічні, архітектурні, історичні пам’ятки, унікальні природні комплекси. На цій території, в межах головного товтрового пасма є практично невичерпні лікувально - оздоровчі ресурси – мінеральні джерела.

На цій території органами охорони природи зареєстровано 11 державних заказників (6573 га), з яких 7 ландшафтних, 1 – лісовий та 3 ботанічних, 27 заказників місцевого значення (1958 га), з яких 18 ботанічних, 3 ландшафтних, 2 ентомологічних, 2 гідрологічних, один орнітологічний та загальнозоологічний; три заповідних урочища, 95 пам’яток природи місцевого значення (160 га), з яких 71 ботанічна, 20 геологічних, одна гідрологічна і орнітологічна, два парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва (25,7 га); 4 пам’ятки природи загальнодержавного значення – три геологічних та 1 ботанічна; державний ботанічний сад.

Поєднання мальовничості природних ландшафтів з історико-архітектурними пам’ятками сприятиме задоволенню потреб як місцевих рекреантів, так і створенню всеукраїнських та міжнародних туристських маршрутів.

В умовах природоохоронного та бережливого режиму державного природного національного парку популяції ендемічних рослин стануть безцінною скарбницею природного генофонду та корисних видів фітобіоти, цінним джерелом насіннєвого матеріалу для їх відновлення, розширення природних масивів цих видів рослин.

Територія парку багата водними ресурсами. Водні ресурси тут представлені річками, водосховищами, ставками та підземними водами. Основна частина водних ресурсів зосереджена в річкових системах. Річки перетинають Товтровий кряж в меридіональному напрямку з півночі на південь. До них відносяться сім значних притоків Дністра – Збруч, Жванчик, Смотрич, Тернава, Студениця, Ушиця і Калюс. Витоки р. Жванчик знаходиться в межах парку, інші річки беруть свій початок на території області. Порівняно з карпатськими притоками, вони відіграють другорядну роль у формуванні стоку Дністра і відносяться до типу рівнинних річок із змішаним живленням, в якому найбільша доля належить ґрунтовим водам, а снігове живлення переважає над дощовим.

На території парку, а також поблизу неї на річках зустрічаються пороги, водоспади і перекати. Один із водоспадів на річці Смотрич, поблизу села Кунин Городоцького району, знаходиться за 50-60 метрів нижче старого мосту (місцева назва “Турецький”). Річка, розширюючись до 30 метрів, падає вниз з гранітного кам’яного уступу півтораметрової висоти. Шум цього водоспаду чути за 500 метрів. Навіть в Криму і Карпатах немає такого широкого і повноводного водоспаду. На території самого парку вони зустрічаються у пониззі річки Жванчик, а також у місті-заповіднику Кам’янець - Подільському біля мосту, який з’єднує Нове і Старе місто.

Усі водоспади – великі і малі – мають велике естетичне, пізнавальне та наукове значення і потребують дбайливої охорони. Зони можуть бути включені в туристські маршрути та екскурсії.

Андрієнко Т.Л., Прядко О.І.,

Клєстов М.Л., Артерчук О.О.

м. Київ

Про регіональний ландшафтний

парк «Мальованка»

Територія регіонального ландшафтного парку простяглась із заходу від залізниці Шепетівка-Коростень на схід до міста Полонне неширокою смугою (до 9 км завширшки) і займає площу близько 16 тис. га. Тут є три невеликих населених пункти - села Мальованка (60 господарських дворів), Савичі (40 дворів) та Купино (58 дворів). Територія парку повністю відповідає вимогам, які висуваються до регіональних ландшафтних парків. На його території переважає відносно незмінений природний ландшафт. Лісистість території становить близько 90% (в той час, як для області цей показник складає 11,9%, Шепетівського району -29,2 %), тут наявний ряд водойм, болотних масивів, лучних ділянок, майже немає ріллі. На території парку відсутні великі промислові об'єкти, незначний рівень забруднення природних комплексів. Тут є чимало осередків природних екотопів, на яких встановлений природоохоронний режим - це заказники і пам'ятки природи. Територія парку є привабливою для здійснення регламентованої рекреації, тут хороші можливості організації наукового та екологічного туризму, цікавих екскурсій для школярів та дорослих.

На території парку виявлено лісовий, лучний та болотний типи рослинності, фрагментарно представлена водна рослинність. Серед лісів парку є як хвойні, так і широколистяні. Розміщуються вони на різних частинах території. Широколистяні ліси більш притаманні частині парку в Полонському районі, де грунти багатші. Адже ця частина парку безпосередньо межує з Житомирським Поліссям. Вона, власне кажучи, являє собою екотонну, перехідну територію між Малим та Житомирським Поліссям, для останнього характерним є переважання широколистяних лісів. Хвойні (соснові) ліси зосереджені у північній та північно-західній частинах парку, де в більшій мірі виявлені саме малополіські ландшафти та рослинні угруповання. Але і тут трапляються невеликі, але цінні ділянки широколистяних лісів. Серед широколистяних лісів найбільшу площу займають дубові ліси - вологі, у плескатих зниженнях. Влітку здається, що в їх трав'яному покриві прокочуються зелені хвилі. Це - осока трясучковидна, яка утворює густий

трав'яний покрив, неначе довге зелене волосся. В народі вона зветься «волосінь», її використовують в побуті найчастіше на вінки для цибулі. Але науковці ставляться до осоки трясучковидної із шанобливою увагою - це центральноєвропейська рослина, угруповання якої тут знаходяться поблизу східної межі ареалу. Тому дубові ліси з її покривом, які переважають серед широколистяних лісів парку, є рідкісними рослинними угрупованнями України. Зведення цих угруповань має назву «Зелена книга Україна».

Соснові та березово-соснові ліси, характерні для Малого Полісся, на території парку «Мальованка» трапляються в його північній частині навколо озер. Ці ліси дуже подібні за складом та будовою до суто поліських. Переважно це сирі та вологі ліси із килимом зелених мохів, на яких розселюються типові мешканці північних лісів -чорниця, брусниця, плауни, грушанкові - найчастіше - ортілія однобока, щитник шартрський. Чимало серед цих рослин рідкісних - тих, що зростають тут на межі свого поширення, льодовикових реліктів. Тут були виявлені баранець звичайний, плаун колючий, осока кульконосна, а також папороть центральноєвропейських лісів - щитник австрійський.

Луки є важливою частиною ландшафту парку. Особливо значні площі займають вони у західній частині парку, між селами Мальованка та Савичі, а також в південній частині парку біля с. Поляни. Луки як рослинні угруповання є вторинними за своїм походженням, вони формуються на місці інших типів-рослинності - лісового, болотного - після втручання людини. В парку луки утворились на місці осушених боліт в заплаві невеликих водотоків та на місці зведених вільшняків. Великий масив колишніх чорновільшняків між селами Савичі та Мальованка нині являє собою великий лучний масив із окремими ділянками вільшняків, які збереглись переважно у зниженнях. Це велике зниження вірогідно є колишньою долиною льодовикових вод. Нині найбільші площі тут займають торф'янисті та пустищні луки, на яких найбільшу роль відіграють щучник дернистий, біловус стиснутий, а на сухіших підвищеннях - мітлиця тонка. Зростає тут багато лучних і лучно-болотних рослин, серед яких чимало рідкісних. Нерідко трапляються на луках, галявинах, узліссях лучно-болотні орхідеї - пальчатокорінники м'ясочервоний та плямистий із щільними бузково-пурпуровими суцвіттями. Зрідка можна побачити дикі гладіолуси - косарики черепитчасті із гарним однобічним суцвіттям рожево-пурпурових квіток. На лучних галявинках групами зростають тендітні сині півники сибірські. Сама назва їх свідчить про те, що рослина ця зростає у лісовій зоні, у тайзі, в Україні знаходиться на південній межі ареалу. Око фахівця помітить на луках рідкісний вид осоки - осоку Гартмана із своєрідним суцвіттям. Нині луки випасаються і викошуються. Якщо зняти на луках викошування та випасання, вони швидко заростуть спочатку чагарниками, а згодом лісом. Тоді б втратився неповторний ландшафт Мальованки.

На болотних ділянках Лізного численне яскраво квітуюче болотне різнотрав'я - вербозілля болотне, скерда болотна, смовдь болотна. Трапляється тут і висока міцна рослина - чемериця Лобеля, яка є водночас і лікарською, і дуже отруйною рослиною. В північній частині парку є ділянки, на яких чемериця Лобеля зростає сотнями екземплярів. Рідко де побачиш в Україні такі великі її популяції. Із рідкісних видів на низинних болотах виявлена осока Буксбаума, пальчатокорінники плямистий і м'ясочервоний, а із малопоширених - купальниця європейська, синюха голуба. Про синюху хотілося б сказати окремо. Цей вид, який прийшов на Хмельниччину через Полісся з північного сходу, є дуже рідкісним у цьому регіоні. Це - навпрочуд гарна і одна з найцінніших лікарських рослин України.

Лісові низинні болота представлені чорновільшняками, що збереглись на лучних і лісових масивах в найбільш обводнених місцях. В їх трав'яному покриві - переважно болотні види - осоки гостровидна та пухирчаста, лепешняк великий, комиш лісовий.

Одним із найцікавіших природних явищ в парку «Мальованка» є сфагнові болота, зосереджені у північній та північно-західній частині парку. Це - північні, бореальні болота, в Україні вони трапляються майже виключно на Поліссі та в Карпатах, в лісостепову зону «просуваються» лише по борових терасах річок. В парку є болота, на яких сфагновий покрив лише почав встановлюватись, і такі, на яких він вже повністю захопив всю поверхню болота. Переважно це осоково-сфагнові (з осоками пухнатоплодою і здутою) та очеретяно-сфагнові болота. На хиткому, насиченому водою моховому покриві із сфагнових мохів тут зростають типові мешканці боліт - пухівка багатоколоскова, вовче тіло болотне, бобівник трилистий. Саме на таких болотах зростають невеличкі - до 50-80 см заввишки - дрібні болотні вербочки, які прийшли до нас з тайги та тундри - це верби чорницева та лапландська. Лише подекуди (біля озер Мальованського гідрологічного заказника) сфагнові болота досягають вищого ступеня розвитку, на якому в їх покриві переважає пухівка піхвова. Небагато рослин, що можуть мешкати в екологічних умовах цих боліт, але вони дуже своєрідні - журавлина болотна, осока багнова, росичка круглолиста - комахоїдна рослина сфагнових боліт. Всі вони дуже рідкісні для Хмельниччини.

Виявлено 37 регіонально рідкісних видів, які охороняються на Хмельниччині — це, наприклад, осока кульконосна, лазурник трилопатевий, цирцея проміжна. Деякі види рослин - баранець звичайний, їжача голівка мала, синюха голуба, зимолюбка зонтична, сухоцвіт багновий, осоки Буксбаума та Гартмана, верба лапландська - виявлені вперше для Хмельницької області. Вони тепер увійдуть до списку рослин, що підлягають охороні в Хмельницькій області.

Крім рідкісних видів в парку наявні рідкісні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України. Це вже згадані вище дубові ліси трясучковидноосокові (угруповання лісів Центральної Європи біля східної межі ареалу) та ценози латаття сніжно-білого (бореальні водні угруповання, що знаходяться тут на крайній південній межі свого поширення). Немає сумніву в тому, що дальші дослідження виявлять на території парку нові місцезростання рідкісних видів рослин та рідкісних угруповань.

Ядро фауни парку складають представники двох фауністичних комплексів - лісового та гідрофільного. Унікальні захисні та кормові умови більшості ділянок сприяють тому; що тут стабільною є чисельність основних мисливських звірів, таких як лось, свиня дика, козуля європейська та лисиця звичайна. Із рідкісних ссавців тут можна побачити вовка, трапляються окремі екземпляри борсуків (Червона книга України), в окремих місцях збереглися колонії бобрів річкових, зустрічаються горностаї (Червона книга України), можливо ще не зникла норка європейська (Червона книга України).

Найбільш різноманітною та чисельною групою хребетних майбутнього парку є птахи. В лісовому орнітокомплексі нараховується понад 60 гніздуючих видів, в тому числі і такі рідкісні як лелека чорний, підорлик малий, змієїд малий (всі занесені до Червоної книги України). В незначній кількості збереглись тетерев та голуб-синяк. Досить звичайними із хижих птахів є канюк, яструб великий та чеглок.

Із рідкісних видів плазунів в межах парку нерідко трапляється мідянка (Червона книга України). Земноводні представлені 7 видами, із яких найбільш чисельні жаба озерна та кумка червоночерева. Досить численною та різноманітною є фауна безхребетних тварин, яка практично не досліджувалась.

Раковський Г. Ф.

с. Самчики

Старокостянтинівського р-ну

Парки - пам’ятки садово-паркового мистецтва, природно-історичні об’єкти - осередки цінного хвойно – широколистяного деревостану Хмельниччини

На території Хмельниччини площею 20,6 тис. кв.км., яка займає друге місце після Криму за кількістю заповідних старовинних парків нашої держави, збереглося чимало цінних видів вікових дерев. Найбільше реліктів, екзотів, унікумів проростає в природно-історичних об’єктах національної еко-культурної спадщини, парках – пам’ятках садово-паркового мистецтва. Сприятливі грунтово-кліматичні умови, неспокійний, хвилястий рельєф місцин, часто перерізаний голубими стрічками струмків і річок створили неповторної краси куточки рослинного світу.

У парках – пам’ятках садово-паркового мистецтва, у дендропарках, заповідниках, заказниках, ботанічних садах, лісопарках зібрано різноманітні колекції екзотичних рослин відкритого і закритого ґрунту. Вони – найголовніші ботанічно-дендрологічні скарбниці, що складають основу дендрології і декоративного садівництва, вони є центром заготівлі і вирощування посадкового матеріалу для потреб народного господарства та озеленення міст і сіл.

Тут проводиться велика робота інтродукції нових екзотичних і рідкісних рослин, щоб збагатити і примножити природу рідного краю.

Загальна площа всіх заповідних територій займає 9935 кв. км.

Державні парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва займають 180,1 кв.км, що становить 1,8 % до площі заповідних територій і 0,9 % до загальної площі області. Об’єкти природи місцевого значення - 60 га - 0,33 % до площі парків держави. Під охорону держави взяті справжні шедеври, відомі далеко за межами області. Зумовлено це необхідністю збереження цінних історичних, штучно створених природних комплексів з наявністю великої кількості рослин, занесених до «Червоної книги».

Кожен парк – це витвір свого часу, що становить велику наукову, історико-культурну, художньо-естетичну цінність. К.Д. Ушинський писав у своєму «Щоденнику»: «Називайте мене варваром у педагогіці, але я виніс із вражень мого життя глибоке переконання, що прекрасний ландшафт має такий виховний вплив на розвиток молодої душі, з яким важко змагатися впливові педагога».

У 1972 році була виділена окрема заповідна категорія – парки – пам’ятки садово – паркового мистецтва загальнодержавного і місцевого значення. Сюди увійшли академічні парки, ботанічні сади, дендропарки, лісопарки, меморіальні лісові насадження.

До парків – пам’яток садово-паркового мистецтва, де найбільше збереглося реліктових, екзотичних та унікальних насаджень належать:

АНТОНІНСЬКИЙ ПАРК Красилівського району, де проростає найстаріше на Україні тюльпанне дерево, бук північний, горіх чорний. Всього 60 порід.

ГОЛОЗУБИНЕЦЬКИЙ ПАРК Дунаєвецького району, де ростуть: горіх чорний, клен сріблястий (форма розсіченолиста), клен американський строкатолистий, сосна кримська, смерека біла, модрина європейська. Всього 30 порід.

МАЛІЄВЕЦЬКИЙ ПАРК Дунаєвецького району. Тут переважають породи віком 100 і більше років. Це ялина срібляста, сосна Веймутова та чорна, модрина європейська, ялиця сибірська, смерека гребінчаста, туї західна і східна, оцтове дерево, ялівці козацький та Віргінського, сніжноягідник.

МИХАЙЛІВСЬКИЙ ПАРК один із найяскравіших і найбагатших у дендрологічному відношенні парків області. Тут біля 100 рідкісних видів екзотичної деревної та кущової рослинності з різних ботаніко-географічних районів та зарубіжних країн.

Найціннішим серед деревостану парку є найбільший в області гінкго дволопатеве; сосна Веймутова, сосна чорна, модрина, псевдотсуга, бархат амурський, бук північний, платан східний, дуб каштанолистий, дуб пірамідальний, клен зеленокорий.

НОВОСЕЛИЦЬКИЙ ПАРК (Гамарня) Полонського району. Тут близько 200 екземплярів дуба черешчатого віком 150 років. Всього в парку близько 30 порід.

НОВОСЕЛИЦЬКИЙ ПАРК Старокостянтинівського району. Тут зростають здебільшого місцеві породи дуба, граба, липи, вільхи. На партері росте красуня модрина європейська і чудова сосна.

САМЧИКІВСЬКИЙ ПАРК. Про нього відомий паркознавець І. Косаревський у своїй книзі «Искусство паркового пейзажа» сказав: «Парк влаштований дещо незвичайно, як в плануванні алеї і доріг, так і в розміщенні архітектурних об’єктів і дерев. В практиці паркобудівного мистецтва, немає аналогічних прикладів де б так вдало поєднувались ці елементи».

У Самчиківському садибному парку зростає 165 порід і видів дерев та кущів. Серед них реліктів – 4, екзотів – 75, унікумів – 1, решта – аборигени, як алея із 200-літніх лип, дуб черешчатий більше 200-літнього віку. Із реліктів тут ростуть: бархат (оксамит) амурський, берека – породи третинного періоду, бузок угорський, дуб каштанолистий. Екзоти: хеномелес видовжений, айлант надвисокий, аморфа кущова, береза даурська, бузок Генрі, бузок Пекінський, верба курайська, вишня японська, гледичія триголкова, гортензія деревовидна Бретшнейдера, горіх маньчжурський, дейція шорстка, дазифора Фрідріксена, дуб крупноплідний, дуб пильчастий, дуб черепитчастий, дуб Гартвіса, ірга круглолиста, кизил цілокраїй, кизильник Діваріката, клен татарський, клен Швелера, клен Трутветнара, клен Рубро, клен Реттенбаха, катальпа Бігноєва, кедрова сосна європейська, липа канадська різнолиста (крупнолиста), лапина крилоплода, модрина польська, модрина японська, магонія падуболиста, псевдотстуга, спірея японська середня, спірея Венгутта, сумах пухнастий, свидина кров’яна, тополя бальзамічна, форзиція плакуча, ялина канадська сиза, ялина Енгельмана та багато інших унікумів. Проростає чи не єдиний в Україні екземпляр ясена американського горіхолистого висотою 20м і діаметром стовбура 1,2м.

Серед парків - пам’яток садово – паркового мистецтва місцевого значення ДЕНДРОПАРК «ПОДІЛЛЯ» – скарбниця цінних місцевих та інтродукованих деревних і кущових порід. Його колекція нараховує понад 400 видів і форм дерев та кущів, з яких заслуговують на увагу платан східний, сосна європейська, кримська, софора і катальпа японські, тис ягідний, дугласія зелена, аралія маньчжурська, екзохорда Альберта, маклюра оранжева, клоничка периста, береза біла, великоквіткова, маньчжурська, Литвинова, паперова, Шмідта, японська, дугласія зелена або псевдотсуга тисолиста і багато, багато інших цікавих порід і видів.

МИНЬКОВЕЦЬКИЙ ДЕНДРОПАРК площею всього 3га, але це справжня ботанічна лабораторія зелених насаджень. Тут зростає 260 видів дерев і кущів. Більшість із них цікаві екзоти. Це – гінкго дволопатеве, тис ягідний, бархат амурський, сахалінський, бундук японський, каркас східний і Бунга, катальпа яйцевидна, оцтове дерево, мильне дерево, евкомія в’язолиста, екзохорда Альберта, маклюра оранжева, птелея пальчаста, софора японська, сніжноягідник, текома вкорінена, туя Стендиша, хурма відгінська, горобина тюрінгтська, чай курильський, сосна австрійська, Банкса, Веймутова, береза даурська, киргизька, ліщинолиста, Литвинова, паперова, пухнаста, Шмідта, японська, ясен білоцвітний, зелено цвітний, пенсільванський, яловець звичайний, Вергінського, китайський, козацький, товстокорий.

МАКІВСЬКИЙ ПАРК налічує близько 900 екземплярів дерев та кущів 30-ти видів. Із цікавих – модрина сибірська, сосна чорна, бук червонолистий, платан кленолистий лондонський.

ВИНОГРАДІВСЬКИЙ ПАРК містить ялинові алеї та дубові гаї віком 120 – 200 років.

КУЯВСЬКИЙ ПАРК має дві алеї із ялини і сосни та сосни Веймутова, горіх чорний, бук східний.

У СКАРЖИНСЬКОМУ ПАРКУ зростає біля 50 видів. Серед них є екзоти – тюльпанне дерево, бук східний, катальпа, сосна Веймутова, модрина сибірська, ясен клювоплідний, барбарис.

ГОВОРІВСЬКИЙ – Віньковецького району. Тут зростають екзоти: сосна Веймутова, модрина плакучоформа, п’ять велетенських дубів віком 200 – 400 років, 200 – літні ялини і чудова липова алея.

ДЕНДРОПАРК КАМ′ЯНЕЦЬ – ПОДІЛЬСЬКОЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ АКАДЕМІЇ має в своєму флористичному складі тис ягідний, модрину європейську, катальпу японську, оцтове дерево, келерію японську, спірею Вангутта, тамарикс. Всього близько 50 видів.

ГОЛОСКІВСЬКИЙ ПАРК Кам’янець – Подільського району містить понад 40видів рослин, яким 100 років.

ГАННОПІЛЬСЬКИЙ ПАРК Славутського району складається із місцевих порід.

КРИВИНСЬКИЙ ПАРК Славутського району має у своєму складі здебільшого дуб і сосну.

СЛАВУТСЬКИЙ МІСЬКИЙ ПАРК має досить різноманітні насадження, більшість - сосна, липа, ясен, клен, каштан.

Казімірова Л. П.

м.Хмельницький

Парк культури та відпочинку – зелена зона

м. Хмельницького

Хмельницький, як обласний центр, на сьогодні є містом, що значно розбудовує і покращує свою інфраструктуру. Постає багато питань щодо розширення доріг, реставрації і оформлення установ, організацій, торгівельних центрів тощо. Безумовно, внесення елементів благоустрою в місто є необхідністю, проте значної турботи потребують й зелені насадження як суттєвий фактор збереження і поліпшення життєвого середовища людини.

Рослини не лише прикрашають міста, але і є могутніми відновниками кисню, ефективно затримують пилові частинки і, тим самим, значно очищують повітря від забруднення, позитивно впливають на формування клімату, знижують шум в умовах житлових кварталів, виховують любов до природи і прекрасного.

Серед зелених зон міста особливе місце займає парк культури та відпочинку ім. 500-річчя м. Хмельницького.

Йшла відбудова зруйнованого війною міста. 1947 року міськвиконком за ініціативою його голови Криворучка приймає рішення про закладання нового великого парку для відпочинку мешканців та гостей міста. Під парк відвели болотисту місцевість на берегах рік Південний Буг та Плоскої, яка весною і восени заливалася водою, і де росли невеличкі верби, а влітку шуміли очерет і високі трави.

17 жовтня 1948 року було проведено перший недільник. В цей день на береги річок вийшло понад 1500 чоловік. Це були комсомольці, яких очолив перший секретар обкому комсомолу Олександр Іванович Пороник, молодь міста, учні шкіл, робітники підприємств, залізниці. На початок благоустрою площа парку складала 60 га.

Газета "Радянське Поділля" 20 жовтня 1948 року писала: "У неділю 17 жовтня, комсомольці і молодь сходилися на майдан, де вирішено закласти молодіжний парк імені 30-річчя ВЛКСМ. Понад 1500 чоловік зійшлося з підприємств, артілей, учбових закладів, залізничного транспорту і установ Проскурова, щоб взяти участь у недільнику, який організував міськком ЛКСМУ.

У напруженій роботі непомітно минув день. Він показав непогані результати: посаджено понад 1000 дерев, зроблено 300 метрів канаво-огорожі».

Роботи у парку тривали протягом двох років - до 1950 р. Це була справжня народна будова, тому що люди працювали безкоштовно, у вихідні дні та вільний від роботи час.

До кінця 50-х років дерева розрослись і утворився хороший зелений масив, в якому було багато різних птахів, зустрічались зайці й білки.

1960 року рішенням міськвиконкому (голова М.Поздняков) комсомольський парк був переданий адміністрації парку культури і відпочинку ім. М. Коцюбинського (сьогодні це парк ім. Івана Франка). З цього часу почалася друга хвиля благоустрою парку у відповідністі з технічною документацією проектного інституту „Гіпроцивільпромбуд” (директор В.В.Кириченко). Міськвиконкомом щорічно виділялись необхідні кошти на будівництво і придбання різного обладнання, в основному атракціонів.

На початку 1960-х років було побудовано ажурний венеціанський місточок через річку Плоску, який прикрасив центральний вхід у парк. Заклали п'ять алей у глиб парку: дві – вздовж берега, інші три – на центральну площу парку, у містечко розваг, на спортивні майданчики.

Спорудили танцювальний майданчик, музичну естраду, літній шаховий павільйон, літню бібліотеку, пневматичний тир, адміністративні будівлі, встановили атракціони (каруселі: повітряна, дитяча, ланцюгова, літак “Петля Нестерова”, літаки, дитяче колесо огляду “Зірочка”).

На території парку функціонувало квіткове господарство (теплиця, парники і грядки з сортовими квітами).

В зв’язку з помпезністю святкуванням 50-річчя Жовтневої революції 1917 р. обкомом КПРС (секретар Бубновський) та облвиконком (голова Левченко) було прийнято спільну постанову про подальший благоустрій міського парку культури і відпочинку. Значний обсяг робіт, особливо земельних, було проведено взимку та навесні 1967 року. До відкриття літнього сезону було створено три озера, які сполучались між собою річками Південний Буг та Плоска за допомогою ажурних місточків. На берегах озер посадили плакучі верби. В одне з озер (що з боку Гречан) запустили 20 тисяч малька білого амура і товстолобика. З Москви привезли білих та чорних лебедів, а також павичів і фазанів. Територію парку прорізала ціла мережа штучних каналів.

Було проведено значний обсяг робіт з осушення більшої половини території парку; екскаватором розширено річку Плоску і її береги впродовж 2,5 км укріплено бетонними плитами. При розширенні р. Плоскої і спорудженні озер було витягнуто біля 60 тисяч м³ землі, а точніше болота. Місце великої заболоченої впадини, навпаки, засипали 3 тис. м³ землі та побудували фонтан, майданчик навколо якого виклали плиткою і вона стала центральною площею. Висадили цінні породи дерев і кущів, а саме: каштани, липи, буки, сосни, ялини, ялівець, бузок, а також близько 5 км живої огорожі з бирючини звичайної, грабу, карагани деревовидної (“жовта акація”) та свидини білої і червоної. На розбитих клумбах висадили багато квітів; газони засіяли травою. Тільки за 1969-1972 роки тут посадили 1450 дерев та близько п’яти тисяч кущів живоплоту.

В упорядкуванні території основну роль відіграло населення міста, особливо молодь, учні шкіл і технікумів. В суботниках, недільниках брали участь по 5-6 тисяч чоловік. Значним був вклад і ряду організацій та установ. Вартість тогочасних робіт склала 180 тисяч карбованців.

У ті роки було виконано роботи з освітлення і радіофікації алей та майданчиків; проведено водопровід, телефонну лінію. Вздовж р. Плоскої було викладено плиткою пішохідні алеї (тепер тут асфальт), а також дорогу від вулиці Будівельників до ставка. Спортивні товариства облаштували спортивні майданчики.

Дещо пізніше через р. Плоску побудували другий міст, човнову станцію на р. Південний Буг на 50 човнів, а також літній кінотеатр. У самому парку було встановлено більше ста паркових лав на бетонних основах, різноманітні вази, скульптури, фонтанчики для пиття води, різні яскраві стенди і панно.

В зв’язку з 50-річним ювілеєм, рішенням виконкому парк з листопада 1967 р. було переіменовано на парк ім. 50-річчя Жовтня.

Саме в парку вперше в місті проводились такі заходи як Свято Зими, Свято Квітів, День Врожаю, Дні відпочинку робітників і службовців промислових підприємств, а також літературні і музичні вечори, фестивалі, молодіжні карнавали, театральні свята тощо.

Парк ім. 50-річчя Жовтня неодноразово нагороджувався дипломами і грамотами Міністерства культури СРСР і УРСР, обкомом КПУ і облвиконкомом, міськкомом КПУ, міськвиконкомом та іншими. Він щиро полюбився хмельничанам та гостям міста. Російська письменниця Анна Караваєва, яка відвідала парк у жовтні 1966 року, виступила в центральній газеті колишнього Союзу “Правде”, в якій писала, що парк вражає безпосередністю свого природного ландшафту, де людину не пригнічує прямолінійна схема, а приваблюють непередбачені повороти алей, доріжок, кожен може знайти собі місце для відпочинку за своїм настроєм і вподобою та закликала вчитися у хмельничан мистецтва створення приміських зон відпочинку, зеленої окраси міст.

За рішенням облвиконкому 1975 року парк отримав заповідний статус -“парк - пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення”.

В 1980-х роках для дітей було споруджено цікаве дитяче містечко, де розташовано автодром та ігровий космодром. Тут розмістилися роботи хмельницького автора, заслуженого художника України Мазура М.І.: постать космонавта, великий штучний космічний корабель. В автомістечку дітей зустрічають іграшкові автомобілі. Крім того, встановили кіоски, провели ремонт з асфальтовим покриттям центральних алей.

2 серпня 1987 року, на честь спорідненого міста Модесто (США), посадили дуб; 20 вересня 1987 року ялину колючу голубої форми висадив двічі Герой Радянського Союзу льотчик-космонавт Ляхов В.А.; 4 жовтня 1988 року був висаджений дуб на честь міста-побратима Сілістра (Болгарія).

Розпорядженням Хмельницького міськвиконкому 9 лютого 1993 року було уточнено значення парку – як міського парку культури та відпочинку.

Рішенням сесії обласної ради 16 грудня 1998 року парк отримав нову назву: “Парк ім. 500- річчя м. Хмельницького”.

Зоологічний куточок поповнився лебедями, декоративними індиками, качками, гусьми і парою ведмедів.

Проте з середини 1980-х років парк припинив свій поступальний розвиток. Про це ще тоді бив тривогу його перший директор (перебував на цій посаді 17 років), справжній патріот парку М. Бортняк. Тоді, при проведенні непродуманих санітарних рубок було вирубано чимало кущів, в результаті цінні птахи відлетіли, а парк значно втратив свою квітучість. На сьогодні він потребує не лише значних капіталовкладень, але й загальнолюдської поваги та допомоги.

За даними наших досліджень на території парку культури та відпочинку зростає 51 вид та форма, переважно (53 %) місцевих порід дерев і кущів. Проте, серед насаджень парку є чимало інтродуцентів, серед них: ялина колюча, модрина європейська та туя західна різноманітних форм, гортензія деревовидна, слива Піссарда (пурпурнолиста форма), горобина проміжна (шведська), оксамит амурський, різні види кленів, горіхів, жасминів тощо. Парк належить до ландшафтного (англійського) стилю планування, де підкреслюється асиметричність і оригінальність рослинних композицій, довільні форми рельєфу, групи дерев чергуються з відкритими газонами.

Зберегти та відновити втрачену зеленими насадженнями функціональну ефективність, призупинити процес розпаду і запобігти повній їх загибелі можна лише шляхом направленого антропогенного втручання, тобто шляхом реконструкції.

На території парку, що стала лісопарком, доцільно провести ряд відновлюваних заходів. Одним з найефективніших прийомів реконструкції, на даному етапі, є проведення санітарних та ландшафтних рубок, які забезпечать проріджування і освітлення насаджень. Обов’язково слід обрізати крони, що є одним з постійних методів догляду за наземною частиною дерев і кущів. Завдяки їй ліквідуються сухі, пошкоджені гілки і сучки, що знижують декоративність рослин і сприяють появі дупел.

Особливу увагу слід звернути на рослинність: в центральній частині - сконцентрувати більш ефектні гарно квітучі або цікаві за формою групи рослин, а також хвойні породи з їх формовим багатством. В парку ростуть переважно аборигени, тому доречно висадити ще й адаптовані екзотичні види; наповнити велику площу рік та каналів цікавою та красивою водно-болотною рослинністю; більшої фантазії та смаку потребують клумби і газони.

Можна підвищити рекреаційну цінність за допомогою інженерних споруд: гарно викладених доріжок, декоративної скульптури, різних павільйонів, укриттів від негоди – грибків різних варіантів, лавочок, ліхтарів.

Усі роботи повинні проводитись комплексно, продумано, кваліфікованими спеціалістами. Сподіваємось, що парк відновить свою колишню красу і славу на радість та втіху хмельничанам.

V. Екологічний зошит (екологічна освіта і виховання).

Прилітайте, лелеки, до нашого краю!

Екологічна година

Бібліотекар. Людина на зорі своєї історії спорудила декілька надзвичайних на ті часи споруд і назвала їх «Сім чудес світу». Ніби немає у Всесвіті нічого більш дивного і чудесного ніж ці споруди.

На землі живе близько півтора мільйона видів тварин і півмільйона видів рослин. І кожен вид по-своєму унікальний, дивовижний, фантастичний…

Кожен вид без виключення!

Уявляєте два мільйони чудес зразу! І не відомо, що злочинніше – спалити храм Артеміди в Ефесі, чи знищити той, або інший вид. Людське диво відбудувати можна. Знищене диво природи – відновити неможливо. І біологічний вид «людина розумна» повинен це пам’ятати і тільки тоді він виправдає свою видову назву.

З цією метою ми проводимо екологічну годину, присвячену зникаючому виду птахів - білим лелекам. Їх в Україні називають по-різному: боцюн, бусол, бузько, гайстер, чорногуз...

Кажуть, що лелеки приносять щастя. Тож нехай прилітає він до нас щовесни і приносить усім щастя.

(Виходять читці-ведучі.)

Ведучий 1. Прилітайте моститись, білокрилі щасливці,

Жде вас тин з верболозу, де калина росте.

Відлітати ж вам в серпні, як цвітуть чорнобривці,

Ну а поки ще тільки фіалка цвіте.

Ведучий 2. Прилітайте ж, лелеки, просить вікнами хата,

Просить місяць вечірній на дзеркальній воді,

Прилітайте ж, лелеки, й будуть лелечата

Красуватися з вами всім на радість в гнізді.

Ведучий 3. Прилітайте весною, як зима відстрікоче,

Як розтопить сніги березнева пора.

Вас у квітні чекаю, виглядатиму вночі,

Шлю вам пісню на крила від мойого Дніпра!

Ведучий 1. ... Не збираюсь від хати я у мандри далекі,

Щоб за поїздом дальнім сум у душу не пік.

Я нічого не хочу - тільки б сіли лелеки

На те колесо в мене, що жде на стовпі!

(Лунає пісня “Краю мій лелечий”. муз. І.Поклада, сл. Г.Булаха.)

Ведучий 2. Сонечко світить так тепло і ясно,

Пахнуть і квітнуть сади,

А на душі так легко й прекрасно,

Бо знову до нас повернулись птахи.

Ведучий 3. Лелеки в домівку свою повернулись,

Знайома он стріха і рідне гніздо.

Та сумно голівки чомусь похилились,

Бо з радістю їх не стрічають давно.

Ведучий 1. Опустіли душі людські непомітно,

Збайдужіли серця до природи-краси,

Лелеки летять так красиво-магічно,

А ми лиш байдуже відводим носи.

Ведучий 2. Лелека - талісман любові,

Лелека - символ доброти.

У кого він поселиться на домі,

До того щастя завжди буде йти.

Ведучий 3. Птаха клекоче і крильми тріпоче,

Радість весни пророкує весь час,

Наче сказати вона дуже хоче,

Щоб дружба й любов не залишили нас.

Ведучий 1. Вони нас прощають, вони щиросердні,

Покликання їх - нам радість нести,

Від нас же потрібне лише милосердя,

Хоч трішки любові, а може, й сльози.

Бібліотекар. Лелеки... любі нашому серцю птахи, з якими люди пов'язують добрі сподівання. Нині важко собі уявити без них сільський пейзаж. Приходить весна і прилітають лелеки на наші подвір'я і села, покружляють, поклекочуть над річкою, лугами й летять далі, а значить - щастя несуть комусь іншому.

Куди летять ці горді й красиві птахи? Невже рідна земля їм стала чужою? Мабуть, образилися на сухі й черстві наші душі, що ніхто й гадки не має приладнати колесо на стовпі, не кажучи вже про солом'яний дах на хліві. Невже настане час, коли тільки в піснях та спогадах житимуть червонодзьобі птахи?

Як сталося так, що білий лелека слідом за чорним “звив гніздечко” у Червоній книзі? Чому в областях України щороку не дораховують п'яти відсотків чорногузів і мешкає їх нині вчетверо менше, ніж було 1934 року? Невже у білого лелеки не буде майбутнього?

(Лунає пісня “Чорнобильська зона”. Сл. і муз. Т.Петриненка.)

Ведучий 3. “Мрія”

О, ні: Білому птаху - майбутнє!

Як виросту - збудую хату,

На хаті колесо приб'ю,

А там я поселю крилату

Лелечу, клекітну сім'ю.

Нехай розводиться, гніздиться

По всіх деревах і хатах,

Нехай мені щоночі сниться,

Що я літаю, наче птах.

Д.Павличко.

Біблоітекар. Ми з вами теж за те, щоб людям снились лелеки, щоб у наших серцях, бодай подумки, прокинулися помисли, що в рідному краї все рідне і все зветься Батьківщиною. Вона одна і для нас, і для братів наших менших - птахів, бо живуть вони в нас із давніх-давен, скільки ми себе пам'ятаємо. Білі лелеки, прилетівши з далекої Африки, завжди повертаються до своєї домівки. Звивши гніздо один раз, вони багато років виводять своє потомство саме в ньому.

Білий лелека у слов'ян, болгар, угорців, румунів, німців, греків та багатьох інших народів належить до найпопулярніших і найшанованіших птахів. Мусульмани вважають його священним птахом. За арабським повір'ям, у лелек перетворюються душі мусульман і здійснюють паломництво до Мекки. Тому кожний, хто умертвив лелеку, є вбивцею. Марокканці вірили, що лелеки - це мешканці далекого острова. У Фезі був навіть шпиталь для хворих і поранених лелек.

Дуже поважали цих птахів древні греки. За вбитого лелеку карали смертю. З часів Арістофана та Софокла білий лелека був утіленням турботи про батьків. А Піфагор вважав, що в лелек перетворюються померлі поети.

Практично у всіх країнах, де зустрічається білий лелека, його наділяють чарівними властивостями.

В Україні ще з язичницьких часів він вважався птахом долі, провісником щастя, достатку...

(Лунає пісня “Лебеді материнства”.)

Ведучий 1.

Силует тонкий лелеки

На усохлій гілці дуба

Лічить зоряні парсеки,

Передсвіт рахунок губить.

Про гніздо в того лелеки

Моє серце запитає

І почує тихий клекіт:

- У самітних гнізд немає.

Ю.Ряст

Бібліотекар. Це справді так: самотні лелеки гнізд не в'ють, а от лелечі сім'ї - так. Велике щастя припадає людині, коли на її обійсті оселиться дружна лелеча родина - добробут прийде в цей дім, щастя і злагода, припиняться сварки, діти ростимуть здоровими, на полі виросте щедрий урожай, плодоноситимуть садові дерева і кущі.

Село, у якому поселиться багато лелек, могло розраховувати на багатий урожай і не боятися посухи. Люди вже з досвіду знали, що ці птахи мудрі й розбираються в людях: гнізда будують лише в добрих та роботящих, більше того, вони можуть навіть “перевиховувати” людей.

(Лунає пісня “Два лебеді”.)

Бібліотекар. Повернення лелек на батьківщину чекали з нетерпінням. Від того, як ти зустрінеш і вперше побачиш весняних лелек, залежатиме подальша твоя доля в нинішньому році.

Якщо молода дівчина ранньої весни зустріне перший раз пару лелек, що кружляють у небі, цього року вийде заміж, якщо ж одинокого птаха - залишиться ще дівувати, якщо лелека стоятиме - буде кумою, якщо він тріскотить дзьобом - господині на кухні переб'ють трохи посуду. Якщо в перший день, коли в хаті з'явилася дитина, над цим подвір'ям покружляє лелека - чекає на новонародженого щаслива доля. А коли дівчині сниться лелека, то слід чекати сватів. Коли лелека стоятиме на одній нозі або сидітиме у гнізді сам - невдалий рік буде для того, хто вперше побачив його. Люди також знали: коли весною лелека більше не повертається у своє гніздо - у господаря садиби помре дружина.

У той будинок, де гніздяться чорногузи, ніколи не вдарить блискавка.

За добро, за врятування лелеки відплачували щастям чи удачею. І навпаки. Того, хто розорить гніздо, переслідуватимуть злидні та невдачі. Вони могли навіть помститися за образу: підпалити стріху або принести змію на подвір'я. Вважалося, що за кожного вбитого лелеку доля забере в людини по дитині.

(Лунає пісня “П'є журавка воду”.)

Ведучий 2.

Вдивляюсь в неба голубінь,

Душа зі щемом завмирає,

Боюсь прогледіти весну,

Що прилетить з чужого краю.

Весну дівочу і жіночу,

І мить пророчу упіймать,

На білих крилах нам лелеки

Ось будуть долю віщувать.

Ведучий 3.

Угледівши пару чорногузів -

Цей рік весілля відгулять,

Один літатиме у небі -

Тобі ще довго дівувать.

Якщо ж стоятиме в одинці –

Запросять друзі за куму,

А закружляє над подвір'ям –

Чекай поповнення в сім'ю.

Ведучий 1.

А як поселиться родина

Лелеків білих у дворі –

Щасливий ти й твоя родина,

Довгенько житиме в добрі.

Коли ж село таке знайдеться,

Яке любитимуть буськи, -

Рости там щедрим урожаям,

Посухам й бурям - обійти!

Ведучий 2.

Чи знає хто іще такого птаха,

З яким звіряють щастя й долі лік?!

Тож прилітай до нас, святий лелеко,

Продовжуй неньці-Україні вік!

(Лунає пісня “Моя стежина”.)

Бібліотекар. Гніздиться білий лелека у країнах Європи, Північної Африки, Малої і Середньої Азії, на Далекому Сході, Японії. В Україні їх мешкає близько 14 тис. пар. Навіть у вологому Поліссі у кожному селі знайдеться одне-двоє гнізд. Біологічний вік у чорногузів сягає до 20-24 років.

У березні перший до гнізда повертається самець. Він оселяється у старому гнізді й охороняє його від конкурентів. Молода подружня пара починає вити гніздо на високих деревах, на будівлях, стовпах. Колись люди намагалися привернути їхню увагу, створивши їм штучні гнізда. Будівельний матеріал лелеки використовують найрізноманітніший, але основу складає гілля. На будівництво гнізда пара лелек витрачає від 5 до 10 днів. Деякі сім'ї будують і друге допоміжне гніздо, як вартове. Вага основного гнізда сягає 18 кг, трапляється - й до 500 кг. На Вінниччині на водопровідній вежі знайшли гніздо вагою у 2 тонни, фундамент якого закладено ще в XIX ст.

Коли гніздо готове, самка відкладає до семи білих, великих, з міцною шкаралупою яєць. Відкладаються вони з інтервалом у 2-3 дні. Висиджують яйця батьки поперемінно: вдень самець, а вночі самка. Лелеченята вилуплюються через 33-34 дні. Годують їх батьки 50-55 днів у гнізді, а потім ще 20 днів після вильоту. Самостійними вони стають приблизно через 70 днів. Немічних чи недорозвинутих малят лелеки викидають із гнізда, турбуючись про чистоту і силу свого роду. А в серпні-вересні перед вильотом вожаки влаштовують “лелечі” суди, убиваючи слабких молодих птахів, які не зможуть витримати далеку подорож. Першими відлітають молоді птахи, за ними летять дорослі бусли. Летять вони лише вдень і на великій висоті. Із Європи вони летять двома шляхами, облітаючи Середземне море. Весняний переліт проходить удвічі швидше осіннього.

Харчуються чорногузи на болотах, берегах річок, водойм, полях. Ловлять жаб, рибу, гризунів, комах, сарану. Якщо вважати сарану “сьомою карою єгипетською”, то користь від лелек очевидна.

Проте після масового осушення боліт багато річок України обміліло. Завдана непоправна шкода природі болісно позначилася на всьому живому. Порушилась екологічна рівновага, зникли не лише птахи, а й звірі. Господарча діяльність людини позбавила лелеку традиційних місць проживання. Свою “чорну справу” робить і надмірне захоплення отрутохімікатами. Здіймає руку на довірливого птаха і браконьєр. Глухі до закликів оберігати лелек і енергетики: часто гинуть птахи на сільських лініях електропередач, біля трансформаторних підстанцій. За статистикою, на кожних 100 км лінії електропередач гине від струму понад 340 птахів.

В Угорщині електрики влаштовують над стовпами штучні гнізда: і птахів оберігають, і безпеку експлуатації ліній електропередач підвищують. А в нас на спорудження захисних пристосувань ні вказівок, ні рекомендацій, ні коштів немає.

Що не кажіть, а ми стали байдужими до всього живого, вимагаючи плати мало не за кожен крок милосердя.

Лише вміємо хвилину-другу позахоплюватися єдиним на все село гніздом птаха і пальцем не поворухнемо, щоб полегшити долю його побратимів, які втратили надію знайти місце для гніздування і змушені залишати місця, куди щовесни летіли, долаючи величезні відстані, з Африки. Невже наші діди-прадіди чекали якихось рекомендацій, щоб допомогти птахові?

З усією очевидністю перед нами постали проблеми недостатнього екологічного виховання, брак достовірної екологічної інформації.

У Прибалтиці вчені підрахували: кожна третя пара лелек залишається без потомства - немає де виводити пташенят!

У Німеччині, наприклад, орнітологи активно пропагують у пресі, по радіо, телебаченню заходи щодо збереження білого лелеки, виступають із лекціями перед населенням, видають бюлетені, плакати, здійснюють контроль за гніздами, влаштовують нові, лагодять пошкоджені, лікують хворих та поранених буслів. А біля міста Бад Фрейєнвальде у приміщенні старої вежі з чорногузовим гніздом на даху створено “Музей лелеки”. Експонати в ньому розповідають про біологічні особливості птаха, його охорону в різних куточках світу. Представлені конструкції штучних гнізд. За аналогією організовується “Музей лелек” у селищі Пирогово, що під Києвом, яке колись називали Лелечим.

Хоч і не густо, та приживаються в Україні паростки кращого досвіду. Завдяки ентузіазму любителів природи на базі Канівського заповідника створено робочу групу, що теж займається білими лелеками. А харківський інженер Віктор Якименко сконструював відлякувальний пристрій, що кріпиться до опор ліній електропередач. Сідаючи на нього, птах дістає нешкідливий удар струмом і, злякавшись, відлітає.

(Лунає пісня “Лелеченьки”. Муз. О.Білаша, сл. Д.Павличка.)

Ведучий 3.

Роса тремтить в передранковій тиші,

В німій ході земля повільно йде.

Ось-ось усе хвалу воздасть Всевишньому,

Співать зачне. Старий лелека жде.

Сказать подяку за усю родину,

Лелечу вірну, дружную сім'ю,

Що місце їм під небом залишилось

В барвистому, прадавньому краю.

Хоч покружляти, подивитись з неба

Похилий бусол прагне, та край не впізнає,

Лиш серце тріпотить, проте душа радіє:

Це дім твій отчий, Батьківщина є!

Але не вірить, усмішок не бачить,

Не чує дзвінке: “Бусол прилетів!”.

Одна лиш матінка-земля йому радіє,

Що повернувся до гнізда, її не полишив!

І перший промінь осінив все суще,

Торкнувся сплячих і черствих сердець.

Просніться ж бо, вернулися лелеки,

Як блудний син! Його вітав отець!

Тож прилітайте, прилітайте із чужини,

Даруйте клекіт, ніби пісню, нам,

Провісники добра, життя й любові,

Вітрів попутних щиро зичу вам!

(Лунає пісня “Лелеки, лелеки, вертайте назад”.)

Бібліотекар. Був чорногуз “авторитетом” у питаннях погоди. Якщо весною він прилетить чистим, треба очікувати сухого теплого літа, якщо з'явився брудним - літо буде холодним та мокрим, оскільки птах приніс дощі із собою. Лелека починає непокоїтись - до поганої погоди. Активно тріскотить увечері дзьобом - завтра буде сонячний день. Стоїть на одній нозі - до похолодання. Якщо після бабиного літа лелеки вирушили у відліт - осінь буде затяжною, якщо лелеки летять високо, неквапом - буде хороша погода.

Якщо лелека зносить гніздо з даху - буде пожежа чи інше нещастя.

Та не завжди поважливим до цього птаха було ставлення людей. З давніх часів на них полюють у Південно-Східній Азії і на далекому Сході. Винятком була Японія, де лелека - символ довголіття.

Самі ж птахи дуже довіряють людині. Поселившись у подвір'ї, вони вже через декілька днів упізнають господарів і зовсім не бояться їх. Бувають випадки, що хворі птахи самі йдуть до людей по допомогу. Досліди науковців свідчать, що людям корисні зустрічі у природних умовах із птахами, це дає сильний терапевтичний ефект хворим, що страждають різними формами серцевої недостатності. А тому присутність лелек у місцях проживання і відпочинку людей дуже потрібна.

Проте, чи знайдуть вони в нас місце для гніздування, чи стануть окрасою нашого ландшафту, чи порадують нас своєю красою і взаємністю до людської доброти, чи принесуть щастя в наш дім - залежить тільки від нас!

(Лунає пісня “Лебеді кохання”.)

Інтелектуальні екологічні ігри

Екологічний бумеранг

1. Вступне слово ведучого

Рятуємо чисте повітря.

Рятуємо воду в морях, океанах, в малих і великих річках.

Рятуємо рідкісних птахів - не всі ще породи,

А ті, що зникають в полях, у лісах, у лугах.

Рятуємо злаки, а потім рятуємо квіти.

Рятуєм світанки - від кіптяви, чаду й димів.

Рятуємо тишу, щоб в тиші мовчати й радіти.

Рятуємо вулицю від голосних двигунів.

Рятуємо землю. А також рятуємо небо.

Рятуємо мрії. Кохання солодкий мотив.

Рятуємо ніжність... Від кого рятуємо?

Від себе,

Поки ще не пізно і можна хоч щось уберегти.

ІІ. Розминка для інтелектуалів (команд)

1. Хто першим запровадив слово екологія?

а) Дарвін;

б) Геккель; *

в) Вернадський.

2. Скільки років може пролежати і не згнити в землі поліетиленовий пакет?

а) 30 років;

б) 100 років;

в) 200 років. *

3. Які тварини найморозовитриваліші?

а) білі ведмеді; *

б) качки і гуси;

в) тюлені.

4. Яка з цих рослин є індикатором?

а) тюльпан;

б) хвощ; *

в) пролісок.

5. Які комахи сигналізують про підвищену радіоактивність?

а) мухи;

б) бджоли;

в) мурахи. *

ІІІ. Вікторина для вболівальників

(Назвати народні прикмети.)

ІV. Вікторина для вболівальників команд

Дати визначення таким термінам і висловам: анабіоз, ареал, бентос, біосфера, біотоп, екологія, ерозія, Зелена книга (1987 р.), Червона книга, кон-сументи, ноосфера, планктон. .

V. Відшукай “творіння” людських рук

Серед даних явищ назви ті, які спричинені людською діяльністю і поясни, унаслідок чого це сталося: смог, озонова діра, кислотні дощі, парниковий ефект.

VI. Сучасні робінзони

Уявіть, що ви потрапили на безлюдний острів, де немає прісної води. Ваші дії, щоб вижити.

VII. Вікторина для вболівальників - українські прислів'я і приказки про природу

VІІІ. Бліц - фінальний конкурс

Запитання для першої команди:

1. Від якого дерева не падає тінь? (саксаул)

2. Який газ є екологічно чистим паливом? (біогаз)

3. Як називається суцвіття злаків? (складний колос)

4. Як називається процес утворення органічних речовин за рахунок енергії світла? (фотосинтез)

5. Як називаються садові ножиці? (сікатор)

6. Яка стародавня назва річки Дніпро? (Борисфен)

7. Як називається територія, яка охороняється? (заповідник)

8. Як називається пристосування організмів до умов навколишнього середовища? (адаптація)

9. Яка пташка народжує пташенят узимку? (шишкар)

10. Яка болотяна рослина може замінити вату і йод? (сагновий мох)

Запитання для другої команди:

1. Яка формула сухого льоду? (СО₂)

2. Якого газу найбільше у повітрі? (азоту)

3. Як називаються хімічні речовини, що знищують бур'яни? (гербіциди)

4. Як називаються рослини посушливих місць? (ксерофіти)

5. Яка рослина містить найбільше йоду? (ламінарія)

6. Які організми розкладають органічні речовини на неорганічні в ланцюгу живлення? (редуценти)

7. Як називається система спостережень, аналізу за станом навколишнього середовища? (моніторинг)

8. Як називаються радіоактивні ізотопи хімічних елементів? (радіонукліди)

9. Яка найменша пташка місцевої фауни? (корольок)

10. Як називається сильно забруднене повітря, сполучення пилових частинок, краплин туману, газу, диму? (смог)

ІX. “Показуха”

Одна команда пропонує другій відгадати явище природи.

Х. Підбиття підсумків, визначення кращого еколога школи

Косовська Л.С.

м. Шепетівка.

Екологічний ринг

I раунд

1. Які рослини і дерева є індикаторами чистих водойм? (*Латаття біле, жовте; верба.)

2. Які заходи сприяють зменшенню радіонуклідів у грибах та ягодах? (Вимочування - 80%.)

3. Яка рослина поширилася в Україні після нашестя татар? (Аїр - татарське зілля, бо татари вважали, що ця рослина очищує водойми. Коли вони перепливали ріки, кидали аїр, що швидко вкорінювався.)

4. Назвіть єдиний у світі мінералогічний заповідник. (Ільменський.)

5. Пташеня якого птаха не знає рідної матері? (Зозуленя.)

II раунд

1. Які представники фауни є індикаторами чистих водойм?

(Окунь, щука, *рак річковий, дафнія, ставковик, беззубка, перлінниця.)

2. Який сніговий птах, добуваючи корм, пірнає у воду і бігає по дну? (Олянка).

3. “Найстрашніший звір на Землі” -такий напис висить над входом до одного із зоопарків Німеччини. Коли відвідувач притуляє обличчя до масивних грат і зазирає у середину, - він бачить себе: за ґратами встановлено дзеркало... Чи безпідставний цей напис на вході чи ні? Обґрунтуйте відповідь.

4. Назвіть культурні рослини, які мають протирадіаційні властивості. (*Цибуля, *часник, буряк, морква, огірок, хрін, картопля, виноград.)

5. Назвіть тварин і птахів, які зникли з лиця Землі. (Стейлерова корова, безкрила гагарка, тасманійський вовк, тур, тарпан, мамонт, мандрівний голуб)

6. Які дерева називають патріархами? (дуб)

* - правильна відповідь

Екологічна стежка “Моя річка”

Навчальна екологічна стежка. Протяжність маршруту - 1,5 км, тривалість екскурсії --1,5 - 2 год.

Маршрут розроблений учасниками гуртка “Срібна Хвиля” Грицівської ЗОШ І-ІІ ступенів, в рамках проекту “У гармонії з природою”, керівник Надія Овчарук.

1 зупинка - “Моя Хомора"-

Інформація про річки Хомору та Білку, різноманітний рослинний світ. Історія школи - екскурсоводи Кохановська Віта, Корнет Богдана.

Річка Хомора - найбільша ліва притока Случі. Її довжина 110 кілометрів, площа басейну - 1465 км 2. Долина річки від витоку до нашого селища широка і заболочена, а далі врізається у кристалічні породи і вужчає. Хомора має 6 приток: Муховець і Білка - праві, а Поганка, Скрипівка, Хоморець, Глибочек - ліві притоки річки. Хомора впадає в Случ, Случ в Горинь, Горинь в Прип'ять. А Прип'ять впадає в Дніпро.

Рослинність річок Хомора та Білка багата і своєрідна. У місцях з пологими берегами рослинність розташовується концентричними колами. У місцях найбільшої глибини на дні знаходяться різні водорості. У чистій воді на великій глибині утворює густі підводні ліси кушир. Коріння кушир не має. Рослина складається із стебла, вкритого тонкими листками. З часом листок грубішає, стає ламким і, відриваючись, утворює нові рослини. Є у кушира і квітки, вони маленькі, непоказні і ніколи не піднімаються на поверхню. Кушир-єдина з наших рослин з квітками, які запилюються під водою.

Ближче до берега на глибині 2,5 метра розташований пояс латаття. Найкрасивіша рослина Хомори - біле латаття, або водяна лілея. У неї білосніжні дуже гарні квіти, які відкриваються о 5 годині ранку. У народі латаття часто називають білою трояндою.

В Стародавній Греції ходила легенда про те, що в біле латаття перетворилась прекрасна німфея. Тому ботаніки називають латаття німфеєю.

Листки білого латаття великі, круглі, із серцевидним вирізом. Вони вкриті восковим нальотом, а всередині є безліч повітряних порожнин. Це дає можливість листкам плавати на воді.

Росте також і жовте латаття, або глечики. Його квітка красива і привертає увагу.

На менших глибинах, 1,5-3 м розвивається пояс комишів, які прилягають до самого берега. Комиші, рогіз та очерет утворюють щільну трав’янисту масу. У цих рослин багато спільного, їх часто плутають, хоч вони належать до різних родин. Висота стебла очерету доходить до 9 метрів. Стебло комиша майже безлисте. А в рогозу гвинтоподібно розміщені листки, завдовжки до 4 м відходять від основи стебла. Рогіз має довгий, щільний і бархатистий початок, в якому зібрані плоди-летючки. У комишу багатоколоскові суцвіття, а в очерету - однобока пухнаста волоть.

Стебла цих рослин використовують для вкривання дахів, з них плетуть сумки, мати, корзини. З довгих волокон рогозу роблять навіть канати.

На березі річки Білка зустрічаються великі жовті квіти півників болотяних. Також росте плакун-трава. Її пурпурні квіти зібрані в колосоподібні суцвіття. У листках плакун-трави, схожих на вербові, є щілини. Якщо тканина рослини переповнюється водою, вони краплями виділяються крізь ці щілини.

Водяні рослини поглинають багато вуглекислого газу з атмосфери і виділять багато кисню. Кисень цей, розчиняючись у воді , сприяє розвитку водяних тварин і бактерій.

В наших річках водяться щука, короп дзеркальний, карась, лящ, плітка, молюски, жаби, членистоногі. В заростях очерету багато водоплавних птахів: білі лебеді шипуни, дикі качки, річкові чайки, білі та сірі чаплі, курочки та ін.

Річки Хомора та Білка - окраса нашого селища. Це ідеальне місце для відпочинку, а любителів рибної ловлі тут не чекає розчарування.

Грицівчани прагнуть до гармонійного співіснування з природою, раціонального використання і відтворення її багатств. Ми - діти природи і готові оберігати природні цінності нашого краю.

2 зупинка - “Біля греблі шумлять верби”

екскурсоводи - Поцко Максим, Кухта Юля.

В українців здавна верба вважається народним символом. Береги річок Хомора та Білка обсаджені вербами. Це дерево шанують у Грицеві. Без верби і калини - нема України. Верба символізує прадерево життя, так само як і Чумацький шлях. Недаремно верби садили обабіч шляху. Посвячені гілочки верби у Вербну неділю набувають магічної сили. Нею вдаряли членів родини, промовляючи: “Будь великий як верба, а здоровий, як вода”.

Криницю також завжди намагалися копати під вербою. “Де срібляє вербиця, там здорова водиця”. Верба є чудовим природним фільтром усіляких домішок, що містяться у воді.

Цвітіння верби - потрійне свято, адже і природа святкує початок весни, і людина радіє першим “котикам”, і бджола бере перший мед. Верба також є чудовим лікарським засобом: відварами вербового гілля лікують рани. Шанували її і запорізькі козаки.

В українському фольклорі - це поетичний символ дівчини чи жінки.

Ой на горі верба рясна

Там стояла дівка красна

Гриців - чарівне зелене містечко Хмельниччини. Про нього хочеться говорити віршами.

Краса Поділля.

Красо мого краю, Поділля

Краса невимовна й жива

У гаї розкинулось гілля

В струмочку прозора вода

Струмки, річки і озера

Степи, гаї і ліси

На Поділлі я народилась

Поділля- моя рідна земля.

Юля Кухта, 13 років

Біля водоспаду на поверхню землі виходять запаси граніту, які утворюють цікаві групи каменів. Потоки води відшліфували гранітні валуни, струмки води виспівують пісню річки Хомори і несуть її в далечінь.

Під вербою - улюблене місце відпочинку, а під шум водоспаду добре мріяти про майбутнє, роздумувати та спілкуватись із друзями.

3 зупинка - “Галявина здоров'я”.

екскурсоводи - Яржемська Женя, Гайдаржі Євген.

“Галявина здоров'я” - прекрасний подарунок природи для активного відпочинку. На зеленому килимі, в оточенні парків та цілющого повітря пропонуємо комплекс вправ з елементами дихальної гімнастики:

§ “Мумі-тролі дихають великими носами”

§ “ Мумі- тролі прислухаються- придивляються”

§ “ Мумі-тролі дивляться вгору, на землю”

§ “ Мумі-мама ріже тканину”

§ “Мумі-бабуся вивішує білизну”

§ “Мумі - дідусь начищає чоботи”

§ “Мумі- малята на галявині”

§ “Гості та мешканці країни радіють”

Бажаємо вам радіти і бути радісними завжди!

Кожен, хто хоча б один раз побуває у Грицеві, набирається богатирського здоров'я та обов'язково повертається сюди ще раз.

4 зупинка – “Давній Гриців”

екскурсоводи -Прокопчук Юля та Поцко Максим.

Історія Грицева починається ще з доісторичних часів. В 70-х роках були розпочаті дослідження і було знайдено рештки первісної людини, рештки трипільської культури та наконечники стріл, що належать бронзовому віку. Ці знахідки стверджують, що люди селилися на території Грицева з прадавніх часів.

Перші згадки про Гриців з'являються в описах 1240 року про Монголо-татарське нашестя. Пізніше Гриців стає ремісничим і торговим центром. Вигідне географічне положення (через городище протікало дві річки - Хомора та Білка), кам'яна фортеця, перехрестя доріг, - все це дало можливість Грицеву отримати в XVII столітті Магдебурзьке Право. Тут були ткацький, шевський, бондарський та мулярський цехи. В 1752 році Гриців став власністю роду Греф-Грохольських, які лишалися його власниками до встановлення в 1918 році радянської влади. В 1752 році Михайло Грохольський купив Гриців у Любомирського і від того часу до кінця XIX століття місто і замок належали його роду. Останній з цього роду, Володимир Грохольський, помер у 1907 році. Грохольські були українського походження та православної віри, і тільки пізніше вони приєдналися до унії. Останній з цих магнатів був похований як греко-католик.

Туристсько-краєзнавча експедиція

за напрямом “Диво рукотворне”

Соломнянської ЗОШ І-Ш ступенів

Волочиського району

Керівник Решітник Т.Ф.

Сім чудес нашого села

Є багато на нашій українській землі місць, якими можна справді пишатися, хоч на перший погляд вони здаються непомітними, тому що людина звикає до всього, що її оточує... Вона часом навіть не замислюється, скільки людей топтало стежки, якими проходить зараз саме вона. Так, важко все зберегти у людській пам'яті. Проходять дні, місяці, роки, століття... життя іде вперед, даруючи людству все нові і нові будні.

Наше рідне село Соломна розташоване у Хмельницькій області Волочиського району. Воно межує з селами Городоцького району.

Соломна має свою давню і знатну історію. Адже була заснована ще у XVII столітті, а саме у 1664 році. Хоча люди почали заселяти територію набагато давніше, ще у XV столітті. Перші поселення виникли у 1472 році. І назва села походить від прізвища пана Соломського, який володів цією територією.

Місце панського маєтку збереглося таким, яким воно було у давнину. Тільки, на жаль, немає самої будівлі, яка до останнього часу служила дітворі приміщенням місцевої школи...

Отже, запрошуємо до цікавої, правдивої, казкової, історичної екскурсії місцями давнього, знатного панського маєтку. І почнемо цю подорож саме з липової алеї, уздовж якої розташоване нове приміщення місцевої школи.

Стоїть алея у задумі віковій,

І мудрі липи посхиляли крони,

Немов поринули в глибокий потяг мрій,

Немов минулого покликали їх дзвони.

Безвітряно і тихо навкруги,

Тихесенько листочки щось шепочуть.

Вони нащадків кличуть “Йдіть сюди...”

Історію прадавню передати хочуть.

І справді, коли проходиш цією алеєю, здається, що липи, ніби навмисне, нахилилися своїм віттям, щоб переказати те, що вони бачили на своєму довгому віку. Але стоять у німій задумі... Саме ця чарівна дорога, обсаджена мудрими липами, веде до місця панського маєтку. Отож, здається, що ступиш на цю доріжку і вона сама поведе тебе у минуле.

Поволі проходимо алеєю, під ногами шелестить пожовкле липове листя.., захоплює чарівністю природа. І не помічаємо, як липи залишилися позаду. Зупиняємось на широкому подвір'ї, на місці, де колись стояв панський маєток.

Зараз тут залишилися тільки спогади про великий і просторий будинок, про існування якого нагадують лиш невеликі руїни з каміння і давньої цегли. Панський дім стояв на гарному світлому місці. Вхід до будинку знаходився зі сторони алеї. В ньому були просторі, великі кімнати, охайно й багато прибрані. Панські покої були розміщені із сонячного боку. Під вікнами ріс пишний виноград. Довкола будинку росли гарні квіти та декоративні кущі. Особливо гарно маєток виглядав влітку, коли цвіли квіти, все буяло. Тоді панський дім ніби потопав у зелені. Привертав увагу, милував людське око і розкішний сад, у якому були алеї, обсаджені квітами. Тут відпочивала пані разом зі своїм сином Яцусем. А через дорогу від місця, де стояв будинок, розміщений ще один сад -яблуневий. Він зберігся до сьогоднішнього дня. І кожну осінь обдаровує своїми смачними яблуками сільських дітлахів. Знаходиться сад у гарному місці, на схилі невеликого пагорба. З одного боку схили пагорба омиваються, так званим, Панським ставком, а з іншого - невеликим струмочком, котрий вбігає у широке плесо Дзікового ставка.

На протилежному схилі іншого пагорба знаходилися колись 10 хатин, у яких проживали кріпаки, що працювали на панську родину..

Але повернемось до місця будинку. Тут, на подвір'ї панського дому, знаходився вхід у глибокий підземний хід, погріб, який тягнувся (за переказами старожилів) аж до Сатанова, селища міського типу на Городоччині. З розповідей старших людей, знаємо, що сюди неодноразово спускалася пані, але не сама, а разом з прислугою. Дорогу у підземеллі освічувала за допомогою невеликих саморобних факелів. З цим підземним переходом пов'язано безліч цікавих історій, легенд, Старожили згадують: тут було сховище панської сім'ї від усіляких несподіванок, небезпечних неприємностей.

Неодноразово мешканці села хотіли добути вхід в підземелля, але всі старання закінчувалися марно. Боязко було спускатися у темну безодню, та й відповідної технічної підтримки бракувало.

Отож крокуємо далі. В протилежний бік від саду яблуневого, паралельно з липовою доріжкою є ще одна алея, яка впирається в ґрунтову дорогу. В кінці цієї алеї колись, з обох боків, були дві цементні колони. Руїна однієї із них збереглася до сьогодні.

Цією давньою алеєю подумки повернемось до панського подвір'я.

І нарешті запрошуємо до найцікавішої прогулянки, яка веде до високого насипу в парку, біля новозбудованої школи, неподалік панського маєтку.

Багато існує думок, спогадів щодо цього насипу, який височіє в селі. Але найдостовірнішою вважається ось така історія. Цю могилу насипали кріпаки, тому що так забажав пан. Він мріяв про найвище місце у селі, з якого було б добре видно усі володіння. І його наказ було виконано. Цей насип служив місцем відпочинку панської сім'ї. Пагорб був обнесений дерев'яною огорожею, до насипу вела охайна алейка, яка теж була чітко окреслена акуратним дерев'яним плотиком. Коли панська родина тут відпочивала, її розважав кріпацький оркестр.

До речі, кілька слів про пана. Як згадують старші люди, він не був надто жорстокою людиною, непогано відносився до людей, до кріпаків. Цінував гарних слуг. Свідченням цього є одна з пам'яток, яка збереглася до сьогодні. Це могила і пам'ятний хрест на старому кладовищі за селом. Споруджено його паном на честь померлого наймита, яким дорожив пан.

На надгробному хресті зберігся напис “Вірному слузі від його пана”.

Але повернемось до насипу. Цікавий краєвид відкривається звідси, з вершини “панської могили” (саме так називають у селі цей пагорб).

Стою на панській я могилі

І звідси бачу гарний краєвид.

Осики, верби, став - все оку миле

И осіннє небо, синій оксамит.

Але ось свій зір спиню на одній

Прекрасній давній пам'ятці старій.

Вона милується своїми куполами.

Це Святий Храм - туди й прямуєм з вами.

Споруда сільської церкви теж заслуговує на увагу, бо її приміщенню більше ста років. Перша будова храму (1664 рік) була кам'яною. Це був невеличкий будинок. Але, прослуживши декілька десятків років, він постарів, потребував реконструкції. Тому наступна, дерев'яна церква з'явилася у 1765 році.

Коли зібралися громадяни села у 1900 році на збори, вирішили поставити нову церкву. Написано було прохання в сенат на проект і план. Сільській громаді були виділені гроші і матеріал - 10 тисяч карбованців і дерево з лісництва Рідкодубів Проскурівського повіту. Також збирали кошти і зі всієї Кам'янець-Подільської губернії.

В 1901 році було збудовано фундамент храму. А в 1902 році - повністю збудовано приміщення церкви.

На всі роботи було витрачено 18 тисяч карбованців. 21 вересня 1903 року на Різдво Пресвятої Богородиці посвятили новий храм. При освячені були присутні Архієрей і шість священиків.

В 1930 році церкву було закрито, знято хрест і дзвони. Приміщення використовувалося під склад. З 1936 року тут розміщувався сільський клуб. В 1941 році, коли почалася війна, церкву знову було посвячено. Храм діє до сьогоднішнього дня.

Трохи про зовнішній вигляд приміщення та місцевість, на якій розміщена церква. Будинок стоїть на невеликому підвищенні, пагорбі, який обнесено високим підмурівком, до дверей храму ведуть гарні цементовані сходи. Територія обсаджена ясенами, котрим теж вже більше ста років. В останні роки на церкві було встановлено куполи і нову дзвіницю. Зовні храм виглядає охайним і доглянутим дбайливими руками людей села. І навіть не відчувається, що він давно відзначив свій столітній ювілей. Важливо те, що люди свято поважають цю архітектурну пам'ятку і не тільки її, а й усі інші цікаві місця, які криють у собі багатющу історію давнини.

Дозвольте слово ще одне сказать,

Подякувати предкам нашим славним,

За те, що нам зуміли передать

Коштовні спогади - історію прадавню.

VІ. Дослідники природи Хмельниччини.

Михайлова С.Р.

м. Хмельницький

Подільські вчені – дослідники природи

По-материнськи щедро наділила природа своїми безцінними багатствами та красою землі рідного Подільського краю.

Не менш багатим виявився наш край на талановитих, обдарованих людей, які народилися та зростали тут. З Хмельниччини вийшло багато діячів різних галузей науки, серед яких академіки, члени-кореспонденти Академії наук, доктори та кандидати наук. Серед славетних земляків - уродженців Хмельниччини чимало вчених - природодослідників, які примножили її славу. До цієї когорти вчених належить Максим Мартинович Паламарчук, географ, академік НАН України. Народився Максим Мартинович 22 жовтня 1916 року в с. Воробіївка Полонського району. Працював у Львівському торгово-економічному інституті, Київському університеті, Академії наук України.

Наш земляк - автор багатьох наукових праць з економічної географії України, в яких особливо гостро звертає увагу на раціональне використання природничих ресурсів.

А уродженець с. Вихилівка Ярмолинецького району вчений-геолог, академік НАН України Володимир Олександрович Сельський (13.10.1883-18.02.1951) свої наукові дослідження присвятив проблемам розвідок нафтових родовищ, походженню та міграції нафти, нафтоносності території України.

Нелегким був шлях нашого земляка, вченого зі світовим іменем Григорія Никифоровича Щерби, який від простого робітника геологічної експедиції виріс до академіка АН Казахстану.

Уродженця с. Книжковець (нині передмістя Хмельницького) доля закинула у далекий Казахстан, де майбутній вчений навчався, працював, займався науково-дослідницькою роботою. В результаті тривалих, глибоких пошукових та розвідувальних робіт за участю Г.Щерби було відкрито багато нових об'єктів, переоцінені деякі раніше відомі родовища, узагальнені закономірності розміщення корисних копалин Казахстану. Була складена перша в СРСР карта прогнозів на рідкісні метали величезного і важливого в той час Казахського регіону. За ці роботи Г.Н.Щерба в числі інших вчених у 1958 році був удостоєний Ленінської премії, а згодом його обирають дійсним членом (академіком) АН Казахстану.

Всебічна практична підготовка, високий рівень теоретичних знань, вміння заглянути в майбутнє висунули Григорія Никифоровича в число провідних вчених світу.

У творчому доробку вченого, доктора геолого-мінералогічних наук понад 250 праць (не враховуючи газетно - журнальних публікацій), деяка частина з них подарована земляком Хмельницькій обласній універсальній науковій бібліотеці з дарчими надписами.

Хмельниччина дала вітчизняній науці ще одного вченого, відомого геолога, доктора геолого-мінералогічних наук Миколу Пилиповича Балуховського (1899 - 1977). Він народився у с. Вільховець Новоушицького району. Його праці присвячені геології газових родовищ в Україні, а за участь у відкритті та розробці Шебелинського газового родовища в Україні нашому землякові у 1959 році була присуджена Ленінська премія.

Нині ще недостатньо інформації маємо про життєвий та творчий шлях вченого-земляка Дмитра Гермогеновича Віленського (18.04.1892-13.02.1960) - ґрунтознавця, геоботаніка, флориста, доктора геолого-мінералогічних наук, професора. Відомо, що він народився в Шепетівці. Чимало своїх наукових праць присвятив дослідженню історії ґрунтознавства Росії, створенню класифікації системи ґрунтів. Сподіваємося, що краєзнавці Хмельниччини найближчим часом поповнять біобібліографічні відомості про нашого земляка.

Значний внесок у розвиток вітчизняної природничої науки зробив доктор географічних наук, професор, уродженець с. Біла Чемеровецького району Каленик Іванович Гененчук (14.11.1904-5.02.1984).

Досліджуючи основні проблеми фізичної географії України, вчений особливу увагу приділяв вивченню природничо-географічних особливостей західних регіонів, зокрема Закарпатської, Тернопільської, Чернівецької, Рівненської, Волинської областей. Не залишив поза увагою наш земляк і рідну Хмельниччину, створивши у 1980 році фундаментальне видання ( у співавторстві) "Природа Хмельницької області", яке уже понад 20 років активно використовується широким читацьким загалом.

Чимало відомих вчених - природодослідників зростила Кам'янеччина. Це - вчений-лісовод, професор з с. Привороття Віктор Петрович Веселовський, доктор біологічних наук, професор зі Старої Ушиці Федір Сергійович Замбриборщ. У Кам'янці-Подільському народився відомий вітчизняний геолог та палеонтолог, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Державної премії СРСР, заслужений діяч науки і техніки Росії Василь Іванович Яворський (1875 - 1974).

Серед подолян - відомих діячів науки чільне місце займає Петро Миколайович Бучинський, професор, природодослідник, що народився в с. Довжок Кам'янець-Подільського району (1852 - 1927). Майже все життя його було пов'язане з двома університетами - Одеським та Кам'янець-Подільським. Дослідження природи, популяризація науки та організація наукових досліджень - то були підвалини, на які опирався у своєму житті П.М.Бучинський. Він був ініціатором створення в 1911 році у Кам’янці-Подільському товариства дослідників природи. Самого ж Бучинського було обрано президентом цього товариства, яке послідовно займалося вивченням природи подільського краю.

Отже, серед подолян - відомих діячів науки, чимало вчених, які займалися дослідженнями еколого-природничих проблем та залишили помітний слід у природничій науці не лише України.

VІІ. Інформація про книги. Оголошення.

Нова література про природу Хмельниччини

з фондів обласної бібліотеки для юнацтва.

Верхнє Побужжя – проектований національний парк України (Хмельницька область) / Під ред. д. б. н., проф. Т.Л.Андріенко. – Кам’янець-Поділ.: ПП Мошинський, 2007. – 40 с.: іл.

Книга висвітлює біолого-географічні та історико-культурні передумови створення проектованого національного природного парку України «Верхнє Побужжя» (на території Деражнянського, Летичівського, Старокостянтинівського, Красилівського та Хмельницького районів Хмельницької області). Узагальнено матеріали природничих наукових досліджень та вказано природоохоронне, водорегулююче, ґрунтозахисне, історико-культурне, рекреаційне та еколого-виховне значення означеної території.

Для викладачів, вчителів, студентів та учнів, широкої громадськості.

Гаврилюк В.Б. Сучасний стан ґрунтів Хмельниччини та шляхи відтворення і поліпшення їх родючості / В.Б.Гаврилюк, В.Б.Кирилюк, В.І.Печенюк. – Кам'янець-Поділ.: Абетка, 2005.– 92 с.

В книзі узагальнені матеріали з оцінки сучасного стану земель області та визначена якісна їх оцінка за основними параметрами родючості за результатами агрохімічного обстеження ґрунтів та паспортизації земель сільськогосподарського призначення, проведеного Хмельницьким Центром «Облдержродючість».

Розглянуто наслідки радіологічного та токсикологічного забруднення об’єктів довкілля на території області.

Проаналізовано причини прогресуючої деградації ґрунтів, намічені шляхи відтворення втраченої родючості, викладені основні принципи застосування добрив та меліорантів за умови мінімальних обсягів вкладень в землеробство Хмельниччини.

Географія рідного краю: Дунаєвецький район / С.С.Войткова, В.В.Куче-рява, Л.М.Лебединець. – Кам'янець-Поділ.: Абетка, 2004.– 60 с.

Посібник з географії рідного краю написаний з урахуванням специфіки курсу. Основна увага приділена систематизації і поглибленню знань, здобутих у молодших класах про природу рідного краю, формуванню елементарних географічних понять.

Стане в нагоді вчителям та учням шкіл.

Геоекологічний моніторинг Хмельницької урбосистеми / Т.Дзюблюк, І.Ковальчук, О.Колтун; За ред. І.Ковальчука. – Львів: Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2005. – 108 с. - («Еко-Хмельницький», міський екол. бюлетень, №5).

У монографії обґрунтовано концептуальні засади геоекологічного моніторингу Хмельницької урбосистем, охарактеризовано її геоекологічний стан. Окреслено проблеми та намічено шляхи оптимізації мережі пунктів моніторингу, а також програми моніторингових досліджень довкілля.

Для науковців, працівників сфери екологічного моніторингу та місцевого самоврядування, а також викладачів, студентів, учителів, для тих, хто цікавиться екологічними та екоосвітніми проблемами міських поселень.

Говорун В.Д. Дикі звірі Хмельниччини. – Хмельницький: Поліграфіст, 2006.– 80 с.– (Фауна Поділля. Вип. 1).

Автори поставили перед собою завдання розповісти про всіх диких тварин, що водяться не десь далеко, а зовсім поряд у лісах і полях, у ріках і ставах, у містах і селах Хмельницької області.

У популярній формі тут подаються не лише розповіді про тварин загальновідомих, але й про тих представників нашої фауни, які дуже рідко потрапляють на очі людям хоча й живуть постійно поряд з нами.

Дохідливий стиль подачі матеріалу автори поєднали з великою кількістю цікавих фактів з життя звірів.

Для широкого кола читачів.

Говорун В.Д Риби, земноводні, плазуни і звірі Хмельниччини: Навчальний посібник / В.Д. Говорун, О.О. Тимощук, Н.І. Антонюк. – Хмельницький: Поліграфіст, 2007. – 136 с.-(Сер. «Фауна Поділля». Вип. 2).

У посібнику вміщено різноманітні відомості про фауну Поділля – риб, земноводних, плазунів і диких звірів, що водяться у лісах і полях, у ріках і озерах, у водосховищах і ставках, у містах і селах Хмельниччини.

У популярній формі подаються не лише розповіді про тварин загальновідомих, але і про тих представників нашої фауни, які дуже рідко потрапляють на очі людям, хоча й живуть постійно поряд із ними, і про тих, які колись жили на Хмельниччині, але в результаті господарської діяльності людини більше не зустрічаються на цій території. Дохідливий стиль подачі матеріалу автори поєднали з великою кількістю цікавих фактів із життя звірів.

Книга розрахована на широке практичне використання вчителями, керівниками гуртків юннатів, школярами, викладачами, студентами та любителями природи рідного краю.

Денисик Г. Подільське Побужжя: Краєзнавчі нариси / Г.Денисик, В.Любченко. – Вінниця: "ЕкоБізнесЦентр", 1999.– 96с.– (Серія «Земля Подільська»).

Розповіді про Південний Буг та його допливи від часів Геродота до сьогодення, про унікальні куточки природи – невичерпне джерело здоров’я і радості, про бузькі пороги в околицях сіл Сокільця, Печери і Губника, що можуть служити еталоном краси Поділля, про старовинні парки та архітектурні ансамблі, що зустрічаються майже у кожному селі Побужжя.

Про особливості заселення території та характер її господарського освоєння, екологічні проблеми та проблеми охорони природи, що виникли в минулому та існують сьогодні, про можливість рекреаційного, особливо туристського освоєння цієї своєрідної землі.

Для географів, істориків, краєзнавців, учителів шкіл та молоді, широкого загалу читачів.

Довкілля Хмельниччини 2000. – Хмельницький, 2001 – 78 с.

В збірнику подається загальна характеристика природних умов і екологічної ситуації в Хмельницькій області. Розкривається вплив навколишнього середовища на здоров’я людини та регіональні екологічні проблеми.

Дослідження малих річок: аналіз, проблеми, пропозиції: Зб. матеріалів Всеукр. наук.- практ. конф. «Дослідження, відтворення та охорона малих річок», м. Хмельницький, 4-5 листоп. 2005р. – Хмельницький: ТОВ «Тріада-М», 2005. – 175 с.

У збірнику наведені матеріали дослідження малих річок Хмельниччини та інших регіонів, які виконувались у рамках проекту «Участь громадськості у дослідженні, охороні та відновленні екологічного стану малих річок України» та були заслухані на Всеукраїнській науково-практичній конференції.

Збірник буде корисним як природоохоронним активістам, учням і студентам, так і вчителям та викладачам вищих учбових закладів.

Дослідження та моніторинг малих річок: Практ. посіб. / Заг. ред. Р.В.Хімко, П.Д.Клоченко. – Хмельницький: ТОВ «Тріада-М»,2005. – 161 с.: іл., табл.

У посібнику зібрано методи і критерії дослідження, оцінки стану та моніторингу малих річок представниками громадських організацій, висвітлено рекомендації з проведення соціоекологічних оцінок проблем річкових екосистем, а також вказані підходи до визначення основних причин погіршення їх стану, надано інформації щодо методик підготовки комплексу основних заходів зі збереження і відновлення біоландшафтного різноманіття річок.

Екологічна освіта на Хмельниччині: Навч. - метод. посіб. / Л.П.Казімірова, Л.С.Юглічек, Р.Г.Білик. – 2-е вид., випр. і доп. – Кам'янець-Поділ.: Абетка, 2001.– 180 с.

Посібник включає програму з екології для 6 класу «Чистому місту-чисте повітря», плани уроків та інші розробки з екологічної освіти, які базуються на активних методах навчання.

Водні ресурси м. Хмельницького / Відповід. За вип. Т.Дзюблюк – Хмельницький: б/в, 2006.– 58 с.- («Еко-Хмельницький», міський екол. бюлетень, №6).

Випуск шостого міського екологічного бюлетеня поряд з історичною довідкою, містить розповідь фахівців про найбільш гострі екологічні проблеми водних ресурсів міста.

Видання розраховане на широке коло читачів.

Заповідне Поділля: Краєзнавчі нариси / За ред. Г.І.Денисика, В.Є.Люб-ченка. – Вінниця: Тезис, 2001.– 104 с.- ( Сер. «Земля Подільська»).

Ця книга присвячена заповідному фонду всього Поділля, історії його формування, сучасному стану і перспективам розвитку. Подається детальна характеристика окремих груп заповідних об’єктів – геолого–геоморфологічних, гідроло-гічних, біологічних та ландшафтних.

На особливу увагу заслуговують розділи, присвячені традиціям та звичаям подолян стосовно їх відношення до природи та її охорони, а також проекти створення єдиної системи заповідних об’єктів Поділля.

Коваленко А.І. Рідний край Хмельницька область: Підручник для учнів загальноосв. шкіл Хмельницької області, 5 кл./ А.І.Коваленко, В.В.Коваленко. – Тернопіль: Підручники & посібники, 2000. – 96с.:іл.

Головною метою підручника є ознайомлення учнів із природою, господарством, життям населення Хмельниччини.

За структурою підручник відповідає розділам і темам Міністерства освіти України 1996р. У підручнику крім основного тексту є ілюстрації, таблиці, картосхеми.

Ковальчук С. Водні багатства Хмельниччини / С.Ковальчук, Л.Любінська, Ю.Сорочан. – Кам'янець-Поділ.: Абетка, 2001.– 52 с.: іл.

В книзі розповідається про найважливіший дар Природи-воду, без якої не можливий будь-який прояв життя. Хмельниччина – одна з не багатьох областей, яку природа так щедро обдарувала водними джерелами, струмочками, озерами, ставками, річками. Про сучасний стан водних багатств Хмельниччини, про історію та дослідження цілющих вод області розповідає екскурсія, яку провів автор.

Сторінки цієї книги розраховані на учителів географії, біології, геологів, краєзнавців та учнівську молодь.

Літопис Хмельниччини - 2001: Краєзн. збірник / Упоряд. І.Боголюбова, С. Єсюнін, Н.Кокошко, Н. Нечепорук. – Хмельницький, 2001.– 111 с.

У збірнику читач знайде статті «Болота Хмельниччини», «Гніздів′я чорного лелеки» (Н. Нечепорук), «Виробне каміння Хмельниччини» (І. Лопатка).

Літопис Хмельниччини - 2004: Краєзн. збірник / Упоряд. О.Брицька, І.Боголюбова, С. Єсюнін, Н.Кокошко. – Хмельницький, 2004.– 208 с.

Серед інших краєзнавчих матеріалів цікавими читачам будуть статті «Наш край в льодовикову добу» (Н.Є. Мальована), «Мисливська фауна Хмельниччини» (Н.В. Нечепорук), «Заповідні місця міста Хмельницького» (Т.В. Смолій).

Мальованка, чарівний край: Розповідь про регіональний ландшафтний парк «Мальованка» на Хмельниччині / Т.Л.Андрієнко, О.І.Прядко, М.Л. Клєстов, О.О. Артерчук. – Шепетівка: міжрайонна друкарня, 1998. – 24 с.: іл.

Розповідається про багату і своєрідну природу Малого Полісся у північних районах Хмельниччини та про створення регіонального ландшафтного парку « Мальованка».

«Мале Полісся» - проектований національний природний парк України (Хмельницька область) / Під заг. ред. д. б. н., проф. Т.Л. Андрієнко. – Кам’янець-Поділ.: ПП Мошинський, 2007. – 40 с.: іл.; карт.

Робота висвітлює біолого - географічні та історико -культурні передумови створення нового національного природного парку України - «Мале Полісся» (на території Славутського та Ізяславського районів Хмельницької області).

Для викладачів, вчителів, учнів та студентів, широкої громадськості.

Осадчий В.П. Природні ресурси на службі людини/ В.П.Осадчий, І.М.Шоробура. – Хмельницький: міська друкарня, 2004.– 325 с.: іл.; табл.

В даній публікації розкрито роль електроенергії, тепла, газу, води у побуті людини. Автори наголошують на вичерпності природних ресурсів і необхідності їх економного використання. В книзі використано краєзнавчий матеріал по Хмельницькій області.

Матеріали цього видання можуть бути використані спеціалістами, які займаються пропагандою енергозбереження і економією природних ресурсів, рекомендована для педагогів, студентів, учнів.

Пажимський Б. Маєтки (палацово – паркові ансамблі) Хмельниччини XVII-XІXст. / Б. Пажимський, О. Пажимський. – Хмельницький - Київ: Вид-во Сергія Пантюка, 2006. – 160 с.

В книзі розкрито історичний контекст появи та існування маєтків у нашому краї та детальний опис палацово – паркових ансамблів.

Різноманіття природи Хмельниччини: Збірник ст. за мат. Всеукр. наук.-практ. конф. "Ландшафтне та біологічне різноманіття Хмельниччини: дослідження, збереження та відтворення", Кам’янець - Подільський, 17-18 груд. 2003 р.– Кам'янець-Поділ.: Абетка - Нова, 2004.– 296 с.

У збірнику представлені статті, автори, яких окреслюють сучасний стан збереження ландшафтного та біологічного різноманіття Хмельниччини, проблеми та перспективи охорони та відновлення рослинного і тваринного світу та природних ресурсів області.

Збірник може бути рекомендований як науковий та навчально-методичний посібник для викладачів, студентів, вчителів та учнів, широкого кола читачів та природолюбів.

Сивий М. Мінеральні ресурси Поділля: конструктивно-географічний аналіз і синтез: Монографія. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2004.– 656 с.

У монографії узагальнено багатий фактичний матеріал з мінеральних ресурсів Поділля. Запропоновано конструктивно-географічний підхід до вивчення даного виду природних ресурсів. На цій основі здійснено аналіз та оцінку мінерально-сировинної бази краю, подано рекомендації щодо нарощування її потенціалу. Розглянуто проблеми пов’язані з раціональним використанням мінеральних багатств регіону та мінімізацією негативних впливів гірничо видобувних робіт на довкілля.

Для географів, геологів, екологів, краєзнавців, викладачів та студентів буде в нагоді дане видання.

Стан навколишнього природного середовища Хмельницької області у 2005 році: Матеріали до Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2005 році. – Хмельницький: б/в, 2006.– 80 с.

Дані матеріали розкривають сучасний стан природних умов та дають загальну характеристику екологічної ситуації в Хмельницькій області. Подаються матеріали по впливу факторів довкілля на здоров’я населення, висвітлюються екологічні проблеми.

Матеріали доповіді супроводжують ілюстрації, таблиці, картосхеми, графіки.

Стан навколишнього природного середовища Хмельницької області у 2006 році: Матеріали до Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2006 році. – Хмельницький: ПП Мельник, 2007.– 80 с.

НАШІ АВТОРИ

Андрієнко Т.Л. – інститут ботаніки ім. М.Г.Холодного НАН України, доктор біологічних наук, професор, м. Київ.

Артерчук О.О. – еколог, м.Шепетівка.

Білецька Г.А. – викладач Хмельницького Національного Університету.

Виговська Т.В. – доцент Хмельницького університету управління та права, кандидат біологічних наук.

Войт М.І. – вчителька, смт. Нова Ушиця.

Говорун В.Д. – вчитель Хмельницького колегіуму № 16.

Ільїнський С.В. – викладач Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії.

Єгорова С.Г. – керівник гуртка “Гупаніс” Купільської школи Волочиського району.

Казімірова Л.П. – доцент Хмельницького Національного Університету, кандидат біологічних наук.

Клєстов М.Л. – директор наукового центру заповідної справи, кандидат біологічних наук, м.Київ.

Кльоц О.М. – науковий співробітник Національного природного парку “Подільські Товтри”, м.Кам’янець-Подільський.

Ковальчук С.І. – науковий співробітник Національного природного парку “Подільські Товтри ”, доцент, кандидат сільськогосподарських наук, м.Кам’янець-Подільський.

Косовська Л.С. – вчителька, м. Шепетівка.

Кухоцька Н.В. – завідуюча відділом Нетішинського краєзнавчого музею.

Мальована Н.Є. – завідуюча відділом обласного краєзнавчого музею.

Михайлова С.Р. – заступник директора – головний охоронець фондів Державного архіву Хмельницької області.

Міронова Н.Г. – доцент Хмельницького Національного Університету, кандидат технічних наук.

Овчарук Н. – керівник гуртка “Срібна хвиля” Грицівської школи Шепетівського району.

Прядко О.І. – науковий співробітник інституту ботаніки ім. М.Г.Холодного НАН України, кандидат біологічних наук, м.Київ.

Раковський Г.Ф. – дослідник, с.Самчики Старокостянтинівського р-ну.

Решітник Т.Ф. – керівник туристсько-краєзнавчої експедиції Соломнянської школи Волочиського району.

Слівіна А.О. – керівник гуртка “Пішохідний туризм” школи №1 м. Славути.

Смолій Т.В. – головний спеціаліст управління культури, туризму і курортів ОДА.

Юглічек Л.С. – доцент Хмельницького Національного Університету, кандидат біологічних наук.

З М І С Т

І. Нежива природа Хмельниччини (рельєф, клімат, грунти і водойми).

Ковальчук С.І. Водні ресурси Хмельниччини _____________________

Єгорова С. Г. До витоку Південного Бугу ________________________

Слівіна А.О. Княже озеро – забута казка Полісся __________________

Білецька Г.А. Печери Придністров’я ____________________________

Войт М.І. Ландшафтна неповторність Новоушицького Придністров’я_______________________________________________

Смолій Т.В. Історія відкриття та використання мінеральної води «Збручанська Нафтуся» _______________________________________

ІІ. Біотичне розмаїття нашого краю (рослини, тварини, гриби та лишайники).

Говорун В.Д. Фауна Хмельниччини ____________________________

Мальована Н.Є. Викопні тварини краю _________________________

Ільїнський С.В. Загальна характеристика сучасної орнітофауни міста Хмельницького______________________________________________

Юглічек Л.С. Первоцвіти Хмельниччини: бережімо їх _____________

Кльоц О.М. Сатанівська Бучина – перлина Поділля ______________

Кухоцька Н.В. Сангушків ліс – пам’ятка природи і свідок тривожних подій ______________________________________________________

ІІІ. Взаємодія людини і природи (забруднення, викиди, перенаселення).

Виговська Т.В. Екологічний моніторинг довкілля Хмельниччини ___

Міронова Н.Г.,Білецька Г.А. Екологічний стан міста Хмельницького _

Міронова Н.Г. Екологічний вплив на довкілля підприємств харчової промисловості _______________________________________________

ІV. Природоохоронна діяльність та управління екологічними процесами.

Ковальчук С.І. Природно-заповідний фонд Хмельниччини _________

Ковальчук С.І. Національний природний парк “Подільські Товтри” – форпост збереження ландшафтного та біологічного різноманіття регіону Поділля ______________________________________________

Андрієнко Т.Л., Прядко О.І., Клєстов М.Л., Артерчук О.О. Про регіональний ландшафтний парк «Мальованка»___________________

Раковський Г.Ф. Парки - пам’ятки садово-паркового мистецтва, природно-історичні об’єкти - осередки цінного хвойно – широколистяного деревостану Хмельниччини ____________________

Казімірова Л.П. Парк культури та відпочинку – зелена зона м. Хмельницького ____________________________________________

V. Екологічний зошит (екологічна освіта і виховання).

Прилітайте, лелеки, до нашого краю! Екологічна година___________

Косовська Л.С. Екологічний бумеранг _________________________

Екологічний ринг____________________________________________

Овчарук Н. Екологічна стежка «Моя річка»______________________

Решітник Т.Ф.Сім чудес нашого села ___________________________

VІ. Дослідники природи Хмельниччини.

Михайлова С.Р.Подільські вчені – дослідники природи ____________

VІІ. Інформація про книги. Оголошення.

Нова література про природу Хмельниччини з фондів обласної бібліотеки для юнацтва________________________________________

Наші автори _________________________________________________