Як говорити про війну з поколінням, яке бачить її за вікном? 8 травня, у День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років, фахівці відділу мистецтв ХОБМ разом з учнями ліцею №17 обрали нетиповий шлях цієї розмови. Бібліотекарі відклали сухі дати та військові карти, натомість відкрили «карти пам'яті» тих, хто відчував цей світ на кінчиках пензлів.

Відвідувачі заходу мали змогу заглибитись в історію через візуальні маніфести, що кричать крізь десятиліття:

• Біль світу: вдивлялися в апокаліптичну «Герніку» Пабло Пікассо та застигле жахіття «Обличчя війни» Сальвадора Далі;

• Життя всупереч: спускалися в лондонське метро разом із Генрі Муром, щоб побачити «Життя під землею» та розбирали гостру сатиру Георга Гроса у роботі «Каїн, або Авель у Гітлері».

• Український спротив: особливе місце в серці зайняла Катерина Білокур, яка в найтемніші часи малювала квіти як символ незнищенної надії.

Також під час зустрічі згадали Ніла Хасевича — митця, який обміняв спокійне життя на підпільну боротьбу, створюючи візуальний код УПА в лещатах двох диктаторських режимів.

Найскладнішим та найбільш емоційним етапом стала рефлексія. Організатори підготували для учнів листи з електронних архівів: слова британців, американців у Нормандії, українських воїнів у складі радянської армії та бійців УПА. Завдання було непростим: написати відповідь солдату в минуле з нашого сьогоднішнього дня — з травня 2026 року.

Мистецтво не зупиняє кулі, але воно вчить нас залишатися людьми навіть тоді, коли світ навколо руйнується.